Взимку я захворіла — це було ще до карантину. Перед тим, наприкінці січня, я літала до Стамбула, а у середині лютого вже мала летіти на Шрі-Ланку. Проте відчула, що не здатна нікуди їхати. Тому замінила квитки на кілька днів наперед — це був мій перший досвід, коли я міняла квитки на такий далекий рейс.

Коли я почула, що світ закривають на локдаун, то, здається, навіть не одразу зрозуміла, які наслідки це все може мати. Думала, що от зараз все налагодиться і буде добре.

Тоді я була не в Україні — саме перебувала у Барселоні на зйомках. Вилітала з України у перших числах березня, мала у планах тривалу поїздку — зйомки у Іспанії, а потім — у Португалії. І от, коли я вже прилетіла до Іспанії, почалися розмови про коронавірус, але в цій країні ще проходили різноманітні масові заходи. Я навіть потрапила там на фестиваль. При цьому, в Італії уже зростали показники захворюваності.

Я просто спостерігала за тим, як картина змінювалася ледь не щогодини. Кожні пару годин були якісь новини, при цьому, в Україні також оголосили карантин та повідомили, що планують закривати пасажирське авіасполучення з 17 березня. Я ж мала ще летіти до Португалії, мій квиток був якраз на цю дату. Тобто цей рейс уже б не відбувся. Тому мені у процесі довелося переграти ситуацію — взяла квитки з Барселони одразу додому, після чого на два тижні пішла на самоізоляцію.

Коли знімаєш тревел-блог, то, в будь-якому випадку, знаходишся серед людей: у місцях масового скупчення народу, в громадському транспорті. Тобто обмежити свої контакти з людьми просто неможливо.

У мене було відзнято багато матеріалу. І я подумала: о, якраз встигну все змонтувати. А потім, коли у мене закінчиться матеріал, уже і ситуація стабілізується. Аж потім зрозуміла: матеріал закінчився, а ситуація — все така ж. Було відчуття розгубленості та нерозуміння — а що далі?

У цьому році в мене зірвалося дві поїздки до Португалії, одна з яких — це велика сімейна відпустка на острові Мадейра. На місяць липень у нас були придбані квитки, заброньоване житло, ми давно і ретельно планували цю подорож. Частину грошей нам довелося повернути, квитки ж замінили на максимально віддалену по термінах дату — травень 2021-го. Сподіваюся, що нам вдасться здійснити заплановане хоча би навесні наступного року.

Також серед моїх планів на цей рік, які не здійснилися — це подорожі до Йорданії та до Британії. Йорданія, до речі, зараз, практично відкрита, але після прибуття туди необхідно відбути самоізоляцію, що ускладнює процес.

Після зняття локдауну вже під час карантину я побувала в кількох відкритих для нас країнах. Першою була, звичайно ж, Туреччина — найпопулярніший напрямок у цьому році. До цього я жодного разу не бувала у all inclusive — це взагалі не мій формат відпочинку. Проте тут я вирішила — час настав. Уже коли приїхала туди, зрозуміла, що у цій країні є на що подивитися. Загалом же під час карантину я відвідала Туреччину двічі.

Крім того, я побувала також у Сербії. Туди вирішила полетіти спонтанно: ще у п'ятницю ввечері я сиділа з друзями і жалілася їм, що нема куди полетіти, що всі відвідують одні й ті ж самі місця і локації. Вони сказали мені: "Так он, наприклад, Сербія відкрита!" Я подивилася квитки і вже у понеділок — полетіла.

У Белграді я зрозуміла, що за час карантину дуже скучила за подорожами саме по містах. Просто гуляти, досліджувати вулиці, знайомитися з атмосферою. До речі, саме місто виявилося дуже нестандартним і цікавим — мені дуже сподобалося.

Звичайно, під час карантину я досліджувала також і українські напрямки. Ще до пандемії я багато подорожувала Україною — залишалося лише два або три обласні центри, у яких я не бувала. В цьому ж році ж перший український напрямок, який ми об'їздили — Київська область. Також подивилися Херсонську область — цю локацію зараз об'їздили, мабуть, всі. Ще побували на Одещині, зокрема, у Вилково. Я сама одеситка, до речі, й дуже рада, що Одещина нарешті отримала хороші дороги та стала доступною для подорожей — тепер цей напрямок можна сміливо рекомендувати іншим.

Серед справжніх відкриттів — Чернігівщина, яку ми досліджували на авто разом із моїм чоловіком. Там багато класних локацій, наприклад, Парк природи "Беремицьке" — всього у годині їзди від Києва. Чернігівська область вразила нас архітектурним розмаїттям, церквами та соборами, також різноманітними варіантами дозвілля — наприклад, сплави по річці.

Одного разу я полетіла до Польщі. Це було ще до того як в Україні запровадили безвізовий режим з країнами ЄС. Я отримала Шенгенську візу й мені було необхідно кудись злітати, аби "активувати" її. Тому вирішила злітати до Кракова — одна.

Коли прийшов час повертатися назад до аеропорту — а він розташований у місті Катовіце неподалік Кракова — я розраховувала на автобус, який ходить щопівгодини. Приїхала на автостанцію і бачу, що ніякого автобуса немає. Почала розпитувати у людей, де автобус і коли він буде — ніхто не зміг мені нічого пояснити, бо мої співрозмовники не знали англійської.

Коли інформація на табло нарешті оновилася, я зрозуміла, що найближчий автобус буде за годину. При цьому реєстрація на мій рейс уже почалася. Якщо би я чекала на цей автобус, на літак точно не встигла б. Порахувала, що таксі до Катовіце обійдеться мені дешевше, ніж купівля нового квитка на літак. Замовила машину. Це було, мабуть, найдорожче таксі за все моє життя — воно коштувало близько 100 євро. Приїхав дідусь на старому мерседесі, нібито зрозумів напрямок, куди їхати, назвав суму.

І от ми з ним дуже повільно їдемо по дорозі з однією смугою — тягнемося за якоюсь фурою. За вікном — сильний дощ. Я ж чітко пам'ятаю, що коли ми їхали на автобусі, то це був сучасний автобан. Намагаюся запитати в нього, чому ми їдемо тут, чому так повільно, пояснити, що я запізнююся. Він же моєї англійської не розуміє. Йому довелося дзвонити своїй доньці, яка знала англійську — вона стала для нас перекладачкою. Так мені вдалося пояснити водієві, що запізнююся на рейс, і він нарешті прискорився. В аеропорт я приїхала за дві хвилини до закінчення реєстрації: влетіла, кинула паспорт на стійку і в цей момент чую, що реєстрацію на рейс завершено. Таке було вперше у моєму житті.

Ще одна історія — про поїздку до Італії. Ми тоді ще з оператором подорожували автостопом і нас висадили прямо на автобані. І от ми стоїмо посеред траси біля цього відбійника і не розуміємо, що робити далі. До нас під'їхала якась італійка, яка намагалася поговорити з нами італійською, а ми з нею — англійською, якої вона не знала. Все закінчилося тим, що вона просто посадила нас до свого авто і довезла до найближчого міста — навіть попри мовний бар'єр зрозуміла, що потрібно допомогти.

До речі, якщо говорити про англійську, то класно говорити нею, наприклад, у таких країнах, як Шрі-Ланка — раніше вона була колонією Великобританії. На цей острів я прилетіла одна, з наплічником на спині. І мені дуже допоміг місцевий житель, який працював у апартаментах, де я зупинилася. Він порадив, як я маю побудувати маршрут, що і де краще подивитися, допоміг знайти квитки на потяг — знаменитий потяг Шрі-Ланки, який прямує через джунглі й виїжджає на узбережжя.

Знання англійської мови дуже важливе в подорожах, особливо в форс-мажорних ситуаціях. Хоча я володію англійською на достатньому рівні, все ж регулярно треную її в мандрівках та з викладачем. Адже сучасні EdTech технології дозволяють займатися онлайн з будь-якої точки світу, треба лише мати ноутбук чи смартфон та доступ до інтернету. Я просто зв'язуюсь по відео з викладачем, підключаюся до цифрового підручника, екосистеми продуктів і мене надихають вчитися. Моє навчання в EnglishDom переросло в дружбу, тепер ми співпрацюємо: вони підтримують мене, а я їх.

Карантин навчив мене, що всі поїздки зараз можуть бути хіба що спонтанними. Саме так я полетіла до Сербії, також — до турецької Каппадокії.

Планувати ж щось нині просто неможливо, адже невідомо, що буде за місяць або за два. Хоча ідей для подорожей у мене — дуже багато, величезний перелік. Сподіваюся, що скоро, уже після Нового року ми нарешті почнемо подорожувати більше.

Що ж до України, то у мене є плани відвідати, наприклад, Чернівці, де я ніколи не була. Також я колись давно бувала у Бакоті — це затоплене село у Кам'янець-Подільському районі на Хмельниччині. Там дуже багато красивих локацій, оглядових майданчиків. Це місце у мене викликало просто неймовірні відчуття, тож я з радістю б туди повернулася.

2020 рік приніс нам усім немало сюрпризів, змінивши наші плани, особливо у сфері подорожей. Сподіваємось, що у 2021 ми будемо подорожувати більше та частіше.

Тим, хто збирається у закордонну подорож під час карантину, я би порадила ретельно вивчати правила в'їзду до країни до купівлі квитків. Для цього можна скористатися сайтом українського Міністерства закордонних справ.

Ще одна порада — перевіряти сайти головних авіакомпаній тієї країни, у яку подорожуєте. Вони одними з перших "ловлять" зміни та фіксують їх. До прикладу, ви зібралися до ОАЕ — подивіться на сайті Emirates, що там пишуть з приводу правил, чи треба здавати ПЦР і таке інше. Також я постійно читаю сайти посольств України у тих країнах, до яких збираюся їхати.

Моніторити зміни, читати новини необхідно без перерви. Обов'язково ще раз перевірити всю інформацію за добу до вильоту. Пам'ятайте також, що на більшості таких ресурсів інформація подається англійською мовою, тож вам необхідно знати її на рівні, достатньому для того, щоб чітко зрозуміти, про що йдеться.