Допомога іншим стала для психіатрині Вікторії Чигрин найкращими ліками проти безсилля і апатії під час війни. З самого початку повномасштабного вторгнення Вікторія працює на перемогу. Вже в квітні вона приєдналася до волонтерської ініціативи з пошиття одягу для військових, а згодом вони з однодумцями організували цех швачок у Вишгороді.
Волонтерську роботу Вікторія поєднує з повноцінним робочим днем у місцевій поліклініці. Зізнається, що такий графік втомлює фізично, але не виснажує морально – навпаки, надає додатковий сенс життю. Адже волонтерство – це такий енергообмін, коли ти отримуєш не менше (часом навіть більше), ніж віддаєш.
Ми поспілкувалися з Вікторією у рамках спецпроєкту «Київ – місто героїв». Волонтерка розповіла про те, чому обрала саме такий вид діяльності: пошиття одягу для військових. Про те, чи реально долучитися до подібної ініціативи, якщо маєш нульовий досвід у шитті. Про те, що допомогло не зламатися у найтемніші часи, коли в її робочий кабінет влучила російська ракета. І про те, як без якихось фандрейзингових програм їм вдається щомісяця збирати кошти на існування мініцеху.
Дитяче хобі стало у пригоді під час війни
«На початку повномасштабного вторгнення, коли почалася окупація Київської області, ми з мамою виїхали на якийсь час до Івано-Франківська. Там я одразу почала волонтерити як психіатриня, але водночас відчувала, що хочу робити більше, щось матеріальне. Як не дивно, мене у ті чорні дні переповнювала якась скажена енергія: хотілося працювати день і ніч, аби якнайскоріше прогнати ворога із нашої землі.
В цей самий час мої друзі, які залишилися у Вишгороді, створили благодійний фонд «Фортеця 4.5.0» для забезпечення найнеобхіднішим військових «на нулі». Зокрема, Аріна Якуба, одна з членів фонду і моя подруга, зайнялася пошиттям одягу для «котиків»: шукала кравчинь, обладнання, тканини. Пам’ятаю, під час якоїсь розмови з Аріною я сказала, що дуже хочу повернутися додому й долучитися до цієї ініціативи, бо теж умію шити. Моя мама, яка завжди шила, навчила шити й мене: я з дитинства знала цю справу. Ще в Івано-Франківську ми з мамою зайнялися пошуком постачальників тканини, а в березні, щойно повернулися додому до Вишгорода, я написала Аріні: «Хочу до тебе у швейний цех».
Нашою метою був мультирозмірний одяг, який підійде кожному
На той момент робота у пошивному цеху вже кипіла! В одному з вишгородських ательє п’ятеро професійних кравчинь погодилися працювати на волонтерських засадах. Плюс були дівчата, які шили вдома на своїх машинках. Наплив замовлень від військових «на учора» був просто колосальним: ми розуміли, що відшивати одяг різних розмірів просто нереально, у нас банально не було на це ані часу, ані робочих рук. Тому нашою метою стало створити мультирозмірний одяг (пончо, фліски, футболки тощо), який однаково добре підійшов би хлопцям з розмірами від S до L. Звісно, наприклад, рукава футболки можуть бути трохи довшими або коротшими в залежності від росту та інших параметрів, але найголовнішого ми досягли: наш одяг надзвичайно комфортний і стійкий, ніде не тисне і не бовтається. Коли кравчині розробляли ці мультирозмірні викройки, то приміряли одяг на хлопців-волонтерів: одна й та сама фліска мала адаптуватися і бути однаково зручною і для «найменшого», і для «найбільшого» хлопця. Мене спочатку поставили на «чорнові» роботи: закріпити кнопки, обрізати нитки.
Паралельно ми продовжували налагоджувати мережу постачальників тканин, я занурювалася у всі виробничі тонкощі. Скажімо, для тактичних аптечок ми замовляли тканину з Польщі – вона не горить і водночас водонепроникна. А на фліски тонка тканина не годиться: в умовах фронту вона миттєво кошлатиться й протирається, потрібна товстіша. Багато тканин іде з Харкова – там вони відмінної якості. Ми завжди працювали й працюємо у тісному зв’язку з військовими: саме вони як кінцеві споживачі нашої продукції, підказують нам, що іще можна було б покращити.
90% волонтерок-кравчинь починають зі слів: «шити я не вмію»
В якийсь момент ми отримали величезний запит – 600 дощовиків-пончо – звісно ж, терміновий. Встигли, але зрозуміли, що треба ще одну майстерню: настав час розширятися. Ми дали оголошення на своїх сторінках в Instagram – і сталося диво. Дуже швидко знайшлося невеличке приміщення, люди дали нам в користування домашні швейні машинки, оверлоки, одразу ж знайшлися охочі заступити до роботи.
Так з’явилася ще одна майстерня, як я її називаю, «цех № 2», роботу якого я організовую. Волонтерки-кравчині з магазину українського одягу VOVK допомогли нам пришвидшити роботу і відтак, збільшити кількість одягу, який ми виробляємо.Ми працюємо як із приватними замовленнями (хтось збирає на фронт чоловіка чи брата), так і з фондами «Фортеця 4.5.0» (Вишгород), «Веретранга» (Львів) і «Смілива нація» (Ірпінь).
Знаєте, що цікаво? 90% дівчат, які потім стають нашими волонтерками, починають спілкування зі слів: «Взагалі-то шити я не вмію зовсім, але дуже хочу допомагати». Я всім кажу: «Приходьте, ми всього навчимо, аби було бажання». І дійсно: дівчата починають з простих «чорнових» робіт, але дуже швидко опановують кравецьку справу. Я часом жартую, мовляв, не впевнена, що ми змогли б пошити хорошу сукню чи спідницю, але військовий одяг навчилися відшивати бездоганно.
Бажання щось робити – це головне, а справа знайдеться для кожного, навіть якщо здається, що «я нічого не вмію». Наприклад, наш основний кістяк волонтерок-кравчинь – це держслужбовиця Настя, майстриня-бровіст Катя, проєкт-менеджерки Оля і Настя, студентка коледжу Софія та я, психіатриня. Як бачите, наше мирне життя аж ніяк не перетиналося з шиттям. Але кожна з нас хотіла допомагати, хотіла закривати якісь нагальні потреби – і справа знайшлася. До боротьби за перемогу може долучитися абсолютно кожен. Навіть якщо ви не робили цього протягом перших 10 місяців війни, почати ніколи не пізно!
Швейні машинки стукотять навіть під час блекаутів
Звісно, від самого початку нашої діяльності й досі актуальним лишається питання фінансування. Місячна вартість матеріалів для роботи одного цеху – 70-80 тис. грн, і ми щиро вдячні усім небайдужим людям, які допомагають закривати цю потребу. Тим, завдяки кому ми можемо зробити життя наших захисників трохи теплішим і комфортнішим. Нам фінансово допомагає активіст Сергій Стерненко плюс ми отримуємо приватні донати. Ми просто розміщаємо прохання про допомогу у своїх соцмережах. І люди відгукуються, довіряють нам!
Блекаути стали викликом, який ми подолали навіть легше, ніж я сподівалася. Завдяки волонтерам в нас є чудовий зовнішній акумулятор EcoFlow – це такий величезний пауербанк з розетками. Якщо нема світла, вмикаємо в нього швейні машинки – й продовжуємо строчити! А працюємо ми найактивніше по суботах (у будні кожна з нас працює на основній роботі або вчиться). Серед тижня ми зазвичай або видаємо вже готові замовлення зі складу, або виконуємо термінові прохання.
Мій кабінет розтрощила російська ракета. Та вони не вб’ють нашу жагу до перемоги
Весь цей час я продовжувала і продовжую працювати як лікарка-психіатриня. Але 23 листопада сталася подія, яка назавжди змінила мій світ. В той день мій кабінет у Вишгороді розтрощило російською ракетою. Семеро людей загинуло, вціліли я та моя медсестра. Скажу чесно: при тому, що я маю чимало психологічних практик у своєму арсеналі й сама проходжу особисту психотерапію, в той день відчула себе безсилою і беззахисною. І вже не вперше порятунком стала активна діяльність. Наступного дня ми всім пошивним цехом розбирали завали, а за тиждень повернулися до шиття. У нас чудовий колектив, дуже веселий, співочий, я щоразу біжу на волонтерство як на свято. Знаю: навіть якщо настрій так собі, протягом робочого дня обов’язково стане легше. У нас в кабінеті є дошка подяки від військових з їхніми шевронами, листами, грамотами. Коли отримуємо подяку від хлопців, втому наче рукою знімає і з’являється бажання перевернути гори. Ми не знаємо, чи продовжимо ми волонтерську діяльність саме у форматі пошивного цеху після перемоги. Напевно, що ні. Якщо чесно, найбільше бажання зараз: гучно відсвяткувати перемогу і якийсь час мати два вихідних дні на тиждень, як усі нормальні люди. А далі життя саме покаже, де наші руки й серця будуть потрібні найбільше».
Підтримати роботу цеху з пошиття одягу для військових можна за реквізитами:
Монобанк: 5375411200776982
Банка «На пошивний фронт»
В рамках спецпроєкту “Київ – місто героїв” також вийшли наступні матеріали:
- Як подружжя туристів створило реабілітаційний центр для переселенців
- Тисячі свічок та тонни тканини: Волонтер Михайло Мозговий про допомогу українським воїнам та найбільші потреби на фронті
- «Навіть якщо через п’ять хвилин дізнаємось, що путін готовий підписати капітуляцію — у нас буде ще багато проблем». Влад Самойленко про роботу БФ «Гуркіт»
Цей проєкт реалізовується за підтримки ініціативи Офіс Дій
Telegram 
