«Навіть якщо через п’ять хвилин дізнаємось, що путін готовий підписати капітуляцію — у нас буде ще багато проблем». Влад Самойленко про роботу БФ «Гуркіт»

Вони дають імена автомобілям, які купують для ЗСУ. Сяйвомобіль, Кацаповбивка, Satisfire і ще 31 машина вже поїхала на фронт завдяки їхнім зусиллям.  А ще — близько 80 генераторів та 20 дронів, тони медичних вантажів та амуніції для бійців.

Вони пишуть кумедні та ліричні пости в соцмережах та дивують усіх ефективними колабораціями для збору донатів: з книгарнею, секс-шопом, кафе та іншими волонтерами.

Вони працюють з перших днів вторгнення, постійно адаптуючись під виклики великої війни: стихійне волонтерство менш ніж за пів року перетворилось у благодійний фонд з командою, мережею контактів, вражаючим послужним списком та беззаперечною довірою авдиторії.

Вони називають себе «Гуркіт». «Гуркіт — це Лєра, Юра, Оленка, Андрій, Оксана, Валік, Даша, Андрій, Антон, Влад — та багато-багато інших. Гуркіт — це всі ви, хто підтримує, скидається, переганяє і заправляє», — пишуть вони на своїй фейсбук-сторінці.

В рамках спецпроєкту «Київ — місто героїв» ми поговорили з очільником фонду Владом Самойленком. Про те, що спонукало команду вже 25 лютого розвозити околицями столиці коктейлі молотова та прориватися в оточений Чернігів. Про обстріл колони «Гуркоту» в Ірпені та як команді довелося вибратися звідти живими. Про пікапи на фронт та що з ними треба робити перед відправкою на фронт. А також — про плани на «після війни» і те, що тримає на плаву.

інтерв'ю з владом самойленко гуркіт
Фото: Олена Ангелова

Влад Самойленко працює в команді підтримки реформ Міністерства інфраструктури, є експертом з безпеки дорожнього руху. Його також знають як активіста та ініціатора міських проєктів. В ГО Urban Crew до повномасштабного вторгнення він з однодумцями ініціював, адвокатував і супроводжував виконання проєктів, пов’язаних із міським плануванням у сфері транспорту і безпеки дорожнього руху. Перехід на Хрещатику біля ЦУМу, переходи на станціях метро «Арсенальна» і «Театральна», велопарковки, відокремлені смуги для громадського транспорту – все це результат роботи Urban Crew.

Нашим завданням було проникати туди, куди інші не їхали

Ще в січні-лютому, розуміючи, що щось буде, я відновив заняття з тактичної медицини. Було чітке розуміння: якщо щось почнеться, я піду на визначену точку збору і діятиму за планом як боєць ТРО. Так і сталось. Ми відвезли рідних подалі від Києва і рухались за тим планом.  

Вже з 25 лютого ми з людьми, які зараз у «Гуркоті», почали розвозити коктейлі молотова, їжу й інші необхідні речі до Ірпеня та навколишніх блокпостів. 28 лютого в Ірпінь поїхала перша машина з амуніцією та іншими важливими речами. І так ми їздили до п’ятого березня. Ми тоді — це Костя Бакуєвський, Антон Сененко, Андрій Півень, Оксана Бондар, Дар’я Писаренко та інші. На початку лютого більшість цих людей я особисто ще не знав. Але потім саме з ними ми пройшли той перший, Ірпінський період: завозили вантажі, витягували людей з підвалів в умовах боїв, евакуювали людей. Це була допомога всього і всім з фокусом на тих, хто може зупиняти ворога — ТРО, ЗСУ і поліцейські.

Потім запаралелили процес з Черніговом — нашим завданням було проникати туди, куди більшість інших волонтерів не їхали або боялись. Коли місто було в оперативному оточенні з підірваними мостами, нам треба було придумати, як доставити в Чернігів ті чи інші вантажі для військових, медиків та цивільних. І в нас це виходило. Амуніція, їжа, медикаменти, генератори — возили все. Але в той період ми вже чітко сформулювали цільові авдиторії — військові, медики та цивільні.

Коли ЗСУ вибили росіян з Київської та Чернігівської областей, то ми перемістили фокус діяльності на Донеччину. З’явилися нові люди в команді: наприклад, до водіїв долучився мій друг Юра Орос, якого знаю ще з садочка. Також доля зводила і з незнайомими.

про роботу благодійного фонду Гуркіт
Фото: Олена Ангелова

Ми вже розуміли, що таке розвантажуватися в умовах бою

В Ірпінь ми їздили на власних автомобілях: це була довга дорога, бо Романівський міст підірвали. Доводилося об’їжджати, щоразу корегуючи маршрут та уточнюючи, наскільки він доступний для проїзду.

Ми в’їжджали колоною, роздавали вантаж, дорогою назад вивозили місцевих, допомагали вибратись тим, хто мав власний транспорт, але не знав маршруту. Згодом члени нашої команди залазили до підвалів, де сиділи люди без зв’язку та будь-якої можливості виїхати: у них не було розуміння, що насправді відбувається. Ті, хто стикався з росіянами,  були впевнені, що Київ уже взяли. Їм говорили що росіяни уже рухаються на Львів і залякували. Тож нам доводилося запевняти, що боротьба триває, що ми свої, а в Києві окупації немає.

благодійний фонд гуркіт вивозить людей з ірпіня

П’ятого березня ми заїхали до міста легковими та вантажними автомобілями, був також великий 59-місний автобус. Почалися активні бої, автомобільне сполучення було перерізане. Частина колони в умовах бою потрапила під інтенсивний обстріл. На той момент ми вже розуміли, що таке розвантажуватися в умовах бою, коли в кількохсот метрах від тебе вибухають міни і свистять кулі. Але тоді був прильот за прильотом: виїхати і вивезти людей машинами було вже неможливо. Довелось шукати способи добратись до Романівського мосту, де знаходились позиції ЗСУ. Частина колони (і я зокрема) вчасно змогла вивернути і доїхати до цього мосту, залишивши машини там.

Частина ж колони лишилася в центрі міста, бо треба було підібрати людей. Але коли інтенсивність обстрілів зросла, водії з людьми заховалися в підвалі будівлі, де була точка збору. Тільки в кінці дня більшість членів команди змогла дістатися мосту, де ми пішки перебрались через переправу та рухались на Київ. Один водій, що кермував великим автобусом, злякався. Того ж дня він не покинув укриття і зміг вибратись лише наступного. Він продовжував допомагати по іншим напрямкам. Ми ж до початку квітня після цього приїздили на Романівський міст щодня — допомагали людям переходити цю переправу.

Що я відчував тоді? Це був страх і одночасно велика радість, коли я побачив членів команди. Радість від того, що їм вдалося вибратися живими. Того дня мені довелося згадати свої навички тактичної медицини. Я вперше зупиняв кровотечі: так вдалося врятувати життя кількох людей. Один із них зараз на Донеччині, у підрозділі ЗСУ. Сьогодні зранку надіслав мені чергове відео про їхні умови.

Чим далі від моєї оселі ми зупинимо ворога, тим краще буде для мене і моїх близьких

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, я розумів: раз так склались обставини, потрібно докладати максимум зусиль, щоб не покоритися. І допомагати іншим, щоб перемогти. Персонально моя логіка, чому я це робив, бо розумів: чим далі від моєї оселі ми зупинимо ворога, тим краще буде для мене і моїх близьких. Відповідно, задача була зупинити ворога якомога раніше перед Києвом. Коли була критична ситуація кінця лютого, мені як тероборонівцю видали 240 патронів, але не видали автомат: я їх віддав в Ірпені хлопцям, яким потрібно було відстрілювались. Бо це було логічно в тих обставинах. Так само логічно в наших обставинах і те, що ми робимо зараз, їздячи на Донеччину. Якщо ми відкидаємо росіян там, то це зупиняє їхній намір рухатись в бік моїх рідних та моєї приватної власності.

влад самойленко благодійний фонд гуркіт
Фото зі сторінки героя

Це той рівень розвитку, до якого ми спільно дійшли

На початку, коли ми вступили в тероборону, було видно, скільки хаосу відбувалось на всіх рівнях, поки налагоджувались процеси. Ми не отримували чітких вказівок, але бачили, що дуже багато можемо робити вже зараз. Взаємодіяли з іншими ГО та фондами і зрозуміли, що своя юридична особа — це більш відповідально, але разом з тим і більш ефективно. Згодом ті ж самі іноземці, бачачи роботу нашої команди, запитували: «а що ви за організація?». І в нас не було чіткої відповіді. Іноді доводилося називати ті організації, з якими співпрацювали, але по факту до них не належали.

Ми бачили, що вже є сформована команда, яка робить багато роботи. Це була певна спільнота, готова нести і репутаційну відповідальність. Залишалось вибрати, що це буде: ГО чи фонд. І після консультацій з адвокатами стало ясно: фонд — це зручніше і дуже підходить тій діяльності, яку ми ведемо.

робота благодійного фонду Гуркіт Київ
Фото: Олена Ангелова

Ще одна причина: наявність печатки і відповідальності перед державою — це певний кредит довіри. Ще в березні ми не думали, що будемо так масово завозити в Україну гуманітарні вантажі та автівки. А потім побачили: кожного разу для ввезення цього вантажу треба мати лист від військової частини на конкретний товар чи транспортний засіб, або лист від благодійного фонду. І ми розуміли, що нам це потрібно. Це той рівень розвитку, до якого ми спільно дійшли.

Вирішили, що будемо засновувати благодійний фонд. У червні підготували пакет документів і в липні вже пройшла реєстрація. Тепер спільними зусиллями намагаємося розвивати фонд.

Щоб працювати ефективно, намагаємося максимально точно уточнювати потреби бійців

Зараз, возячи вантажі на Донеччину, ми орієнтуємося переважно на військових та медиків. Моя задача — пошук, купівля та передача всього, що потребують військові: це форма, взуття, оптика, тепловізори, каліматори, біноклі, дрони.

Перед холодами активізувався напрямок генераторів та буржуйок, зараз він актуальний ще й у зв’язку з руйнацією енергетичної інфраструктури ворогом. Передаємо генератори медикам, щоб вони могли працювати навіть без електроенергії. Зараз перш за все збори стосуються автомобілів для ЗСУ.

Також ми вийшли на збори по різним дронам, коптерам. Стабільно кожен місяць-півтора я роблю замовлення оптичних засобів, за допомогою яких наші бійці можуть краще бачити противника.

Медицина — окремий важливий напрямок, який у нас близько п’яти місяців координувала Валерія Гацковська. Десятками тон ми почали вимірювати доставлену медичну допомогу ще влітку. Був період, коли бійці просто масово просили аптечки, але їх не варто передавати без розуміння, що людина вміє тим усім користуватися. Навіть якщо не навчили під час підготовки — бійці самі мають просити командування, щоб організовували тренінги чи шукали інструкторів. Бо без знань аптечка — це зайвий багаж. Пам’ятаю, як тоді під час обстрілів в Ірпені використав свій турнікет, надаючи допомогу пораненим. І побачив ще один — він висів у військового. На питання, чи вміє їм користуватися, я почув «ні». Тоді сказав йому, що забираю турнікет і зупиняю кровотечу людині — так ця річ врятувала життя замість висіти без діла. Згодом цьому бійцю я передав новий турнікет.

Тактична медицина — це важливо абсолютно для всіх, без перебільшення. Навіть не у війську, навіть не у прифронтових зонах — це може знадобитися будь-кому і будь-де. На вулиці, в автомобілі, на кухні.

Щоб працювати ефективно, намагаємося максимально точно уточнювати потреби бійців: чи готові ставити печатку на певних документах, який транспортний засіб потрібен, чи є різниця, з якого боку кермо, чи є вже автівки в наявності. Те ж саме і з тепловізорами, і з мавіками — гарно розпитавши і буквально змусивши бійця уточнити, що саме йому потрібно, можна зекономити тисячі доларів.

Свої колаборації ми не продумували завчасно, це стається так, що люди завжди знаходять одне одного. Один хороший товариш, який допомагав перевозити авто, сказав, що має контакти книгарні «Сяйво»: вони шукали, якому фонду допомогти. Ми зв’язалися, обговорили, з часом підписали документи. Книгарня зібрала 45 тон макулатури, а ми купили, відремонтували та передали автомобіль бійцям на Херсонщину.

Так само одна з членкинь команди LOVESPACE запропонувала розіграти сатісфаєр. Це була класна акція! Люди змагалися і це додало нам вагому суму на машину. Ми купили Nissan Navara, який також уже виконує важливі завдання.

Автомобіль прийняв на себе удар протипіхотної міни і витримав

Найзручніший автомобіль на фронті — це пікап. Він дозволяє бійцям легко поміщатися в повній амуніції та зброєю. Ми намагаємося купувати певні автівки, які відповідають потребам фронту за якістю та швидкістю обслуговування. Шукаємо серед чотирьох моделей: Mitsubishi L 200, Nissan Navara, Ford Ranger та пікапи Mazda.

благодійний фонд гуркіт київ

Абсолютно всі автомобілі ми ремонтуємо, це обов’язково перед відправкою на фронт. Чим прискіпливіше зробити діагностику там, де є спеціаліст і запчастини, тим краще. На Донеччині ремонтувати автівки набагато складніше. Наше правило — авто має бути в максимально хорошому стані. Потім бійці не морочаться з ремонтом, а надсилають слова вдячності. Дуже не хочеться підсунути хлопцям несправну машину, бо це може призвести до їх гибелі під час виконання завдань. Я знаю, як важко даються гроші під час зборів і всі ми хочемо якнайскоріше назбирати на авто. Але витрати на ремонт, скільки би він не коштував, — ніщо поряд із цінністю життя наших бійців. Я говорю це з абсолютним розумінням цифр, знаю, що ремонт дуже кусає. Але це не порівняти з життям.

Коли тобі боєць надсилає фото чи відео пошкодженого авто і каже «Владе, завдяки вам ми вижили, автомобіль прийняв на себе удар протипіхотної міни і витримав. Ми замінили колесо і виїхали». Потім наступного разу це авто витримує мінометний обстріл і не підводить у потрібний момент — ось заради чого ми працюємо.

На плаву тримає те, що ми бачимо результат нашої роботи

Планування у цих умовах — це дуже болюче питання. Потік наскільки сильний, що на це часто не вистачає ресурсів. У нас були внутрішні стратегічні сесії і ми маємо певний напрямок розвитку. Але що точно буде далі, ніж за тиждень — важко розуміти.

«Гуркіт» планує розвивати партнерство з різними компаніями як в Україні, так і закордоном: вони продовжують ділитися коштами, які дозволяють нам робити щось корисне. Чим більше ми зробили — тим більше про нас дізнаються. І тим більше довіряють, більше донатять. Наше завдання — ще більше систематизувати процеси та збільшувати масштаби.

благодійний фонд гуркіт

Плануємо співпрацю з мережею заправок, є партнерство зі станцією технічного обслуговування. Також була вдала співпраця з компанією METRO: вони закупили, а ми передали для госпіталю в Донецькій області матраци, білизну, харчі, гігієну. Сподіваюсь, що таких співпраць буде більше.

В умовах вигорання волонтерів та браку коштів важливо просто тримати планку. З іншого боку, більша частина українців, вже живуть у такій реальності, де донати стали обов’язковим елементом повсякдення. Наша задача — це втримати. Не підвести людей, не пересваритися всередині.

На плаву тримає те, що ми бачимо результат нашої роботи. Бачимо, як просуваються у звільненні територій ЗСУ. Бачимо вдячність від бійців, медиків та людей, до яких дійшла наша допомога. Може це банально, але саме це й тримає: ти розумієш, що праця була недаремна.

Для мене важливе почуття гумору і атмосфера всередині команди. Попри те, що всі ми уже втратили по кілька друзів чи знайомих під час війни, ми все ще можемо жартувати і бути оптимістами. Ми не маємо права опускати руки, бо робота кожного з нас — важлива.

За дев’ять місяців ми показали, що українців недооцінювали: ми можемо не лише терпіти чи оборонятися. Ми можемо наступати, давати здачі, перемагати. Дуже хочу, щоб ці відчуття переможців попри втрати в усіх нас були відрефлексовані. Щоб ми зберегли усвідомлення того, що можемо бути крутими, коли об’єднуємося.

Перемога буде за нами, але попереду ще дуже багато роботи

благодійний фонд гуркіт інтерв'ю

Перемога буде за нами, але попереду ще дуже багато роботи. Навіть якщо через п’ять хвилин дізнаємось, що путін готовий підписати капітуляцію — у нас буде ще багато проблем. Українці мають продовжувати допомагати одне одному. Чимало людських життів уже обірвалося, чимало сімей уже постраждало, чимало майна зруйновано. Мені близька тема інфраструктури та урбанізму — можна думати, де застосувати це.

Нам всім дуже важливо вимагати повної справедливої судової реформи. Мають бути рівні правила гри, дотримані державою та учасниками ринку. Це впливатиме на інвестиції іноземного капіталу та роботу підприємців. Це потрібно нам, щоб усі справи розглядалися чесно і ті, хто порушують закон, несли відповідальність

Ми маємо ставати професійними, компетентними і десь допомагати владі, десь її критикувати, десь контролювати, десь вимагати більшого. Нам усім вистачить роботи, але конкретний вектор діяльності «Гуркоту» після перемоги ще не визначений. Це і було завжди нашою перевагою, бо ми швидко адаптувались під ті умови, які виникали: день в день, година в годину. Якби рухалися шаблонно — то не досягли би тих результатів, яких досягли. Так само будемо діяти і після перемоги. 

Підтримати фонд “Гуркіт” можна за наступними реквізитами:

Благодійний фонд “Гуркіт”
ЄДРПОУ: 44823498

Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA39305299000002600604681469

Монобанк – 5375 4141 0460 0365
Приватбанк – 5169 3351 0084 3610
PayPal (Anton Senenko) – senenkoanton@gmail.com

В рамках спецпроєкту “Київ – місто героїв” також вийшли наступні матеріали:

Цей проєкт реалізовується за підтримки ініціативи Офіс Дій