Ми вже не раз писали про те, як стати волонтером та подорожувати майже безплатно, та де шукати можливості для волонтерства. Цього разу публікуємо розповідь Олександра Куща про досвід волонтерства в ретрит-центрі в Карпатах.
Я поїхав волонтерити до Dzin Space (ретритний центр в Карпатах, поблизу села Кривопілля, – примітка редактора) на три тижні на початку вересня. Жити в юрті й харчуватися безплатно в обмін на допомогу в організації роботи центру.
З часів Янтр (готель на Драгобраті, – примітка редактора), п’ять років тому, не був волонтером у Карпатах. Було трохи тривожно, але відчував, що треба. У це місце часто приїжджають, щоб перезавантажитись (банально, але працює), зрозуміти сенс, знайти друзів, навчиться жити знову. Крім того, мені необхідна була зміна галасливого тусовочного Києва на оксамитове безлюдне Кривопілля.
Перші враження
У перший же день я пішов Dzin, отримав насолоду від сонця та краси гір навколо. Це були останні дні однієї з практик тут. У таборі в цей час нікого не було і я абсолютно не знав, що на мене чекає.
Поки чекав кінця інтенсиву, я познайомився з Олександром із Кривого Рогу – він волонтерив тут уже тиждень, до цього був свій бізнес із виробництва меду, потім робота двірником. Тепер він тут – допомагає у господарстві та пізнає нові світи. Ця зустріч була невипадковою: мене поселили до нього в юрту. Дзін – це, в принципі, місце, що складається з випадково невипадкових зустрічей та юрт – великих наметів з дерев’яними ліжками, розетками та електропростирадлами.
Увечері була вегетаріанська вечеря, після я пішов дивитися на захід сонця до паркану сусідів. За розповідями – за ним жила незадоволена бабуся сусідка, яка дуже не любить усі ці збори й коли ходять її щойно скошеною травою. Я в цьому переконався трохи згодом, повертаючись у Dzin назад із села. На мене вибіг і почав гавкати її добрий нудний сторожовий пес і змусив поспішати на вечерю.
Надбання
Наступного дня мене поставили працювати на кухню. У моїй компанії був кухар Микита та су-шеф Башар. Вони обидва волонтери та до того навіть не знали про свої вміння – смачно готувати. Я займався нарізкою овочів, миттям посуду, збиранням сміття, виставлянням їжі на стіл і роздачею страв. Ми працювали як живий організм – у кожного був поділ на процеси, від цього наша робота виглядала злагоджено та вражала. Микита навчив мене готувати чапаті – коржики з кукурудзяного борошна з куркумою та оливковою олією. Це досить складний процес і вимагає ретельного замісу тіста, потім його розкочування тощо. Але це була моя мрія – спробувати самому зробити улюблену їжу з Індії. Усі 27 коржів розлетілися за хвилини. Добре, що ми приховали собі по дві за плитою на кухні.
Після кількох днів на кухні – мене відправили працювати до Васі у тих зону. Про Васю я знав тільки, що він живе в наметі, веде трохи усамітнене життя і небагатослівний. Вася приїхав сюди сам як волонтер, але згодом сам став куратором по одному із напрямків. Моє завдання було розбирати юрти на зиму (у цей час dzin не працює) на заході сонця. Я так захопився, що знищив три. Ніколи не робив у житті нічого подібного, в моїх руках навіть опинився шуруповерт.
Люди біля багаття
Я приїхав у оксамитовий сезон, коли майже немає відвідувачів і кількість волонтерів можна перерахувати на одній руці. Дуже хотів потрапити на Віпасану, оскільки багато чув про неї в Азії. На неї приїжджають люди, які хочуть сповільнитись, але не розуміють, як це зробити. Щоранку о 6-й ранку починалося з йоги та медитації, потім ранкова лекція від ченця-серфера з Австралії, який живе в трейлері на узбережжі та орендує студію спеціально для онлайн лекцій. Медитація у всьому: у сидінні із заплющеними очима, у поглинанні їжі – їсти потрібно було дуже повільно, насолоджуючись кожним шматочком, у ходьбі – кожен крок довжиною в життя, навіть у роботі – якщо ти збираєш тирсу для туалету в мішок, то роби це усвідомлено.
Увечері була медитація біля вогнища. Ми просто мовчали й дивилися, як він горить, а потім тліє.
Волонтери були зі своєю історією: Башар – студент з Ужгорода приїхав з Йорданії, вивчає українську мову та хоче залишитися жити в Україні, Таня – масажистка з Одеси, яка смачно готує сирники та займалися організацією кафе тут, Алекс із Відня – приїхав навчати всіх бажаючих технікам тайського масажу, підкорив Говерлу і вивчив що означає “свіжа какашка” та млинці. Френк, йому близько 60 років, приїхав на віпасану та на йогу вперше – працює вчителем в Одесі, воював в Іраку та вирішив залишитись волонтерити після її проходження. Женя, займаючись закупівлями, розповів, що після першого разу в Dzin знову повернувся в місто, прожив там 5 днів і зрозумів, що хоче повернутися. Тут, за його словами, він почувається у своїй тарілці. Місце робить свою справу. Хочеться не їхати ще довго. Але ночами вже холодно і треба спати у шапці.
Віпасана для мешканців міст
Боятися волонтерства не варто. Це також досвід. Ти виходиш із зони комфорту і знаходить нове середовище для себе. Навчаєшся по-новому жити і взаємодіяти з людьми. У цьому є щось первісне та важливе. Я, наприклад, навчився готувати чапаті, розбирати на частини юрти, ізолювати розетки, підтягнув свою англійську, зміг запалити багаття з першого сірника, познайомився з купою харизматичних людей, пройшов курс віпасани безплатно і дізнався про існування електричної простині.
Є така книга “Іди туди, де тобі страшно”. Я б перефразував: їдь волонтерити туди, де ти відчуваєш силу. Повертатися до Києва було незвично. Все швидко та хаотично. Думаю, що скоро повернуся до Dzin Space.
Текст: Олександр Кущ
Фото: Dzin Space
Хочеш поділитися своїм досвідом подорожей? – Пиши на editor@veterdoit.com
Telegram 
