В нашій рубриці досвід, де читачі dovkola.media розповідають про свої мандрівки, ділимося враженнями Оксани Лихожон про піший похід Поділлям.
У нас якось не прийняти ходити тим, що не є горою, а дарма. Тим паче, що на Поділлі й “гори” є, і майже гірські бисті річки, а на додачу це ціла етнографічна експедиція. Малієвецький туристичний центр запустив піший похід Поділлям, я у ньому була. І піду ще. І ви можете. Як раз 25-28 липня стартує другий, дещо видозмінений, бо була зроблена робота на покращення.
Але розповім про свій досвід.
Я закохалась у Хмельниччину та Маліївці 2020 року, коли там вперше побувала в експедиції з проєктом “Незаймана”. Ми не очікували нічого, а отримали перевернення нашого світу. Році так у 2021 ми задумали з Настею Донець, нині директоркою Малієвецького історико-культурного музею, піший похід, щоб машина везла основні важкі речі, а ти просто йшов, око чіплялось за природу, людей, життя відмінне від твого або за схожості. Тоді не сталось. Але сталось тепер. Настя таки це зробила. І рада була серед перших божевільних, здатних платити за те, що складне і красиве.
Тепер про деталі.
День перший
Забирають з поїзду у Дунаївцях. Він туди прямує з Києва та Львова. Далі — Маліївці, палац, водоспад та парк. День перший вразив зеленню та ландшафтом, хоча я думала, що я його вже знаю. А він вражав. Ярами та височинами, квітом диких черешень, змішаних з соснами, кульбабами, барвінком та річками, які шумлять, як гірські.
В одному моменті ми альпіністично видерлись на гору. Побачили закинуту Притулівку тесану з каменя. Тут точно треба купувати хату. Але з обовʼязковою умовою збереження фасаду. Бачили могутні млини, у яких нині артцентр.
Йшли вже майже нічним лісом і тріумфально-зморено входили у Тріумфальну арку Мархоцького. Того, який заснував Миньковецьку державу. І спали в одній із його резиденцій. Гріли стомлені мʼязи у чані та раділи ліжку.
Відстань: 35 км.
Читай також: Де знаходиться замок-готель”Садиба Сцибор-Мархоцького”
День другий
Він зустрів контрастом села Лисець. У якому суцільні грушево-яблунево-сливові сади. Будинки вкриті білою плиткою з майже мавританськими візерунками. Про неї окрема історія. Тут є діти та 3 магазини. Після закинутості неймовірних сіл — це контраст. Хати з вигодами та меблями — 8500 дол. — тут це дуже дорого.
Далі з нами стався водоспад Бурбун. Блакитноводий, холодний, захований. Був вибір, чи скорочувати маршрут. І група розділилась. Зараз радію, тому, що пішла довшим шляхом. Бо побачити Сокілець, літописне місто, яке зруйнували, бо воно мало бути затоплене при будівництві ГЕС, але вода не дійшла. І так і стоять фундаменти ратуші та домівок у яру. Обовʼязково повернусь, щоб все обстежити знизу. І далі ще кілометрів 15.
Бачили як свинка думає, що вона вівчарка та випасає кіз.
Цього дня теж входили у тріумфальну арку футбольних воріт Чабанівки. Раділи магазину з пивом. Співали пісень під гітару, на яку прийшли місцеві старшокласники. І підспівували, як Івасюка, так і Жадана, і навіть 8-й колір Моторʼролли. Спали у школі. Моє тільце спочило у кабінеті біології. Рідний кабінет літератури побачила зранку.
Відстань: 30 км.
День третій
Ранкові кавові дріпи та класний сільський музей. Купа камʼяних господарчих приміщень, які виглядають, як майбутній ресторан з готелем. Я тішилась із шато в Італії. А он вони тут. Занедбані та перспективні.
Грушки з магазином з власним вітражем, мозаїчні зупинки, поля, пшениця чекає на сонце і відкриті кордони. Степовий, майже херсонський пейзаж. Ромашки та натяк на полин. І Бакота з фантастичним вином. І наявністю душу.
Доставка до Камʼянця і поїзд на Київ.
Відстань: 17 км.
Особливо я рада людям, які з нами зібрались. Непорожні розмови та промовисті мовчанки. Враження неоціненні. Для мене це оглядова хода, щоб повертатись і обстежувати, вивчати, обмацувати та вбирати з мріями про нове життя померлому.
Ну і спалювати ніс) І стикатись з реальністю купи прапорів на цвинтарях. Навіть у найбезлюдніших селах.
Читай також: Бакота: як дістатися, де жити та що подивитися
Тепер про гроші
Квиток СВ: Київ-Дунаївці: 500 грн. В обидва боки 1000 грн.
Похід з автосупроводом, етнографічними розповідями та вечерями: 5000 грн
Ночівля в шати в Отрокові: 400 грн, чан 100 — це опційно, можна було жити у наметі.
Винна дегустація: 500 грн. Також опційна. Але дуже рекомендую.
У магазинах є морозиво і вода по 8 грн. Подекуди є термінали.
З собою пакети сухпаю. Ми брали Коломийський борщ. Бо то соціальне підприємництво. І банош з грибами щось 70 грн. Смачно.
Найважливіше — це правильне взуття.
Вода — у криницях та струмках.
Беріть кавові дріпи та багато енергетичних батончиків.
Я щиро обожнюю божевільних людей, яким то все не пофігу. І, які те, що болить, обертають на дію.
Ходіть на Поділля. Заселяйте Поділля.
Вся інфо про Подільський туризм на сторінці: https://www.instagram.com/maliivci/
Авторка тексту та фото Оксана Лихожон, учасниця походу, обожнювачка Поділля.
Telegram 
