Як «Рота турботи» об’єднує волонтерів з усього світу для допомоги переселенцям • dovkola

Від самого початку у березні 2022 року і до сьогодні ініціатива допомоги переселенцям «Рота турботи» існує фактично завдяки одному лише нетворкінгу, адже навіть власних сторінок у соцмережах у проєкту немає. Та попри це волонтери щомісяця забезпечують найнеобхіднішим близько 200 родин ВПО у Корсуні-Шевченківському. Як їм це вдається, ми дізналися в очільниці «Роти» Наталії Піскової.

Унікальність «Роти турботи», на думку Наталії Піскової, – це її камерність, лампова атмосфера. Сюди приходять одні й ті самі родини переселенців протягом фактично усіх місяців повномасштабного вторгнення. Волонтери знають історії та потреби кожного підопічного. Самі переселенці спілкуються між собою у затишному Телеграм-каналі та за можливості діляться, чим можуть: у когось восени біля хати, яку їм надали як тимчасове житло, вродили яблука, хтось виростив городину.

Наталія Піскова розповідає про те, як завдяки черезтинному радіо та давній дружбі їм зараз допомагають волонтери з усього світу. Про те, чому вони вирішили відмовитися від піару та як при цьому примудряються вже протягом 10 місяців закривати нагальні потреби ВПО у Корсуні-Шевченківському та околицях.

наталія піскова інтерв'ю рота турботи волонтери

Сконцентрувалися на сім’ях з маленькими дітьми

«Останні кілька років я живу та працюю у Києві, але 24 лютого поїхала до батьків у рідне село Саморідня Черкаської області, це біля Корсуня-Шевченківського. Там одразу ж пішла у місцеву тероборону, але вже за кілька тижнів стало зрозуміло, що гострої потреби у теробороні у Корсуні нема – в нас, на щастя, було більш-менш спокійно. Натомість почали з’являтися переселенці з атакованих загарбниками міст і селищ, переважно з Київщини та Донеччини. Я сама за освітою педагог і практичний психолог, все життя працюю з дітками та їхніми батьками. Тому якось абсолютно природно склалося, що й у роботі з переселенцями у центрі моєї уваги одразу ж опинилися родини з малечею. У теробороні я познайомилася з Юрієм Місюрою та Віталієм Буценком, вони дуже багато зробили для того, аби ініціатива допомоги переселенцям стала можливою.

«Рота турботи» була заснована 21 березня 2022 року. Пам’ятаю першу партію гуманітарної допомоги, яку ми роздали, – це були памперси та дитяче харчування. У перші дні ми були єдиними, хто видавав ВПО товари для маленьких дітей. А потреба у цьому була і залишається великою: у нас і досі самий «ходовий» запит – це памперси 4-5 розміру.

Від самого початку я розуміла, що нам не потрібен піар, тому в «Роти» нема сторінок у Facebook чи Instagram. Головним для мене було, аби про нас дізналися ті, кому ми допомагаємо – переселенці, які прибували до Корсуня-Шевченківського. Нам дуже допомогла корсунська міська рада: вони надали нам приміщення під склад і пункт видачі, а також бензин. До того ж коли переселенці приходили до міськради реєструватися як ВПО, працівники розповідали їм про нашу «Роту». Було й оголошення про нас на місцевому радіо. Корсунь – невеличке містечко, тому скоро про нас знали вже всі новоприбулі переселенці. У травні я повернулася до Києва і всі ці місяці часто приїжджаю до Корсуня, але здебільшого керую роботою «Роти» дистанційно. На місці ж трудяться мої батьки: вони опікуються ВПО, навесні та влітку готували помешкання для новоприбулих.

Океан складається з крапель

Ми не випадково назвали нашу ініціативу «Рота турботи». Мені ніколи не хотілося, аби «Рота» асоціювалася лише зі мною та моїми батьками. Навпаки, я хотіла, аби до нас долучалося якомога більше інших волонтерів і просто небайдужих людей. Розуміла, що разом ми зможемо зробити набагато більше, ніж кожен поодинці. Так і сталося. Якщо порахувати всіх, хто хоча б раз нам допоміг, то рота (а це до 200 осіб) точно набереться! «Рота турботи» – це й мешканки села Порохня на Хмельниччині, які влітку пекли й передавали нам ящиками печиво для малечі, й водій Олександр, який то все привозив. Це й мої друзі з Києва, які буквально за пару днів зібрали по знайомих і передали нам цілий контейнер меблів для переселенців. Це мої односельці з Саморідні, які віддали в користування ВПО свої хати, а також допомагали з ремонтом, приносили смаколики. Це мої друзі та знайомі з Франції, Італії, Нідерландів та інших куточків світу, які регулярно передають гуманітарну допомогу й закуповують важливі медикаменти для діточок. Зрештою, «Рота турботи» – це кожна людина, яка хоча б раз прислала нам пакунок з речами або допомагала у пункті видачі. Океан складається з крапель, і «маленької» допомоги не буває – у «Роті» ми це знаємо точно.

Так сталося, що по життю у мене завжди було багато знайомств у дуже різних сферах діяльності. Й під час війни, коли постало питання допомоги переселенцям, цей нетворкінг зіграв вирішальну роль. Наприклад, у дитинстві я 14 років поспіль проводила канікули у французьких родинах. Ми товаришуємо і досі, вони регулярно передають нам допомогу. А на зиму – з грудня по березень – 5 наших дітей-ВПО поїхали погостювати до моїх французьких друзів. Днями я розмовляла з ними: адаптація в усіх пройшла чудово, всі задоволені, вчать мову, заводять нових друзів, відпочивають від звуків сирен. Також під час війни з’явилися нові друзі, з якими ми співпрацюємо. Зокрема, Наталія Оніпко та її благодійний фонд «Запорука» регулярно передають через нас гуманітарну допомогу для ВПО.

В перші тижні, коли наплив ВПО був дуже великим, «Рота турботи» працювала щодня. Зараз пункт видачі гуманітарної допомоги у Корсуні працює щосереди. Памперси та дитяче харчування є у нас завжди, також ми робимо у Телеграм-каналі оголошення, коли отримуємо свіжу партію іншої допомоги: іграшки, книжки, товари для школи, одяг, взуття тощо.

Богдана – символ «Роти»

«Рота турботи» – це гра в довгу. Ми не спринтери, а марафонці. Тобто не лише видаємо разову допомогу, а опікуємося підопічними й надалі. Ми знаємо всіх наших переселенців по іменах, адже більшість з них прибули до Корсуня та околиць навесні 2022 року й відтоді відвідують пункт видачі допомоги регулярно. Навіть ті переселенці, які вже повернулися додому, продовжують телефонувати нам і писати, розповідають про себе. А маленька дівчинка Богдана стала своєрідним символом нашої спільноти. Вона народилася 19 березня вже тут, у Корсуні, а до того її вагітна мама й тато кілька тижнів переховувалися у підвалі в Бучі. Вони врятувалися просто чудом. Тато Богдани, пан Вадим, став другим відвідувачем «Роти турботи». Новонародженій було потрібне спеціальне дитяче харчування, тому щойно воно надходило, ми одразу відставляли кілька баночок для Богдани. І тепер, коли родина вже повернулася додому, до Бучі, ми продовжуємо регулярно висилати їм харчування для маленької Богданки.

Тут зібралися самі рідні!

Окрім збору й видачі гуманітарної допомоги, у нас є ще один напрям діяльності: житло для ВПО. У Саморідні, як і в багатьох українських селах, є чимало хат, у яких ніхто не живе: деякі господарі давно виїхали у місто, інші померли. Коли почалася війна, моя мама знайшла власників цих покинутих хат і запитала, чи можна поселити в них переселенців. Усі погодилися, віддали мамі ключі, й закипіла робота. В якихось хатах потрібно було лише прибрати як слід, інші ж потребували серйозного ремонту. У мого тата золоті руки, він лагодив печі у хатах для ВПО, інші односельці також допомагали з ремонтом і інструментами. В одній хаті не було на чому готувати їжу, привезли газову плиту та балон.

Уся громада об’єдналася заради допомоги – аякже, адже ми жартуємо, що у тут, у Саморідні, ми всі – рідні. Щодо назви села є легенда, начебто колись до нас завітав гетьман Богдан Хмельницький і почав розпитувати, що за люди тут живуть. Хтось йому відповів, мовляв, люди як люди, усі між собою родичі. Гетьман вигукнув: «О, так ви усі – сама рідня!» Так і прижилася ця назва. Ніхто не знає, чи має ця легенда якесь історичне підґрунтя, але те, що саморіднянці допомагають у скрутну годину й одне одному, і прибульцям – це факт.

Зараз у нас живе 5 родин зі Сходу України, в тому числі кілька родин з Часового Яру (це біля Бахмуту), які є родичами між собою. Вони вибиралися до нас на Черкащину вже під обстрілами.

Емоційне вигорання – за розкладом

Часом у мене питають, як я витримую психоемоційне навантаження. Адже кожна історія вимушеного переселення – це біль, втрати й зруйновані долі. І не пропускати ці історії через себе неможливо. Насправді я часом не витримую. Тоді плачу – але продовжую робити свою справу далі. Я просто домовилася із собою: емоційне вигорання – не частіше ніж раз на тиждень. А як інакше? Я вважаю, що зараз обов’язок кожного українця, який не боронить нашу землю зі зброєю в руках, – робити для перемоги те, що ми вміємо найкраще.

Якщо чесно, у плані емоційного вигорання я – тертий калач. Я пережила серйозне емоційне вигорання на роботі роки 4 тому. Робота була чудовою, просто я забагато на себе взяла. Тоді я звільнилася, зайнялася вивченням mindfulness (це практики безоцінкової усвідомленості) й завдяки цьому привела себе до ладу. Мindfulness допомагає мені тримати баланс і зараз. Незадовго до повномасштабного вторгнення я створила власну програму розвитку емоційного інтелекту для дітей через mindfulness «На вушко» – наприкінці лютого 2022 року ми якраз мали підписати бізнес-контракти. Війна внесла свої корективи, та вже навесні, коли я повернулася до Києва, я почала робити відкриті медитації для дітей. Зараз разом із Бенджаміном Стюартом, музикантом з Огайо (США), ми працюємо над програмою психологічної підтримки українців за допомогою mindfulness та музичної терапії. Так що і справ, і планів багато. Але знаєте, яка моя найбільша мрія? Щоб «Рота турботи» стала непотрібною. Саме так: щоб війна закінчилася, усі переселенці повернулися додому, й необхідність у наданні допомоги ВПО відпала. Та я усвідомлюю, що для досягнення цієї мрії нам доведеться чимало попрацювати й після перемоги. В якому саме форматі це буде, життя покаже. А поки що я шукаю і розвожу допомогу, знімаю відеозвіти для наших донорів і щиро кажу кожному, хто долучився: «Дякуємо, що допомагаєте нам допомагати»!

Як допомогти?

Інформація про нагальні потреби «Роти турботи» є у Twitter Наталії Піскової.
Також «Рота турботи» шукає бухгалтера та юриста, які готові допомагати на волонтерських засадах. Якщо це ви, пишіть у Twitter (вище) або на Телеграм-канал.