Зачарована Десна: готовий маршрут Чернігівщиною

Згадки про Десну неодмінно асоціюються з повістю О.Довженка “Зачарована Десна”. В цій короткій назві найкраще передано всю красу Подесіння в період розливу чи не єдиної незарегульованої річки Європи. Разом з Becherovka ми здійснили розвідку найкращих локацій для споглядання цього унікального природного явища склали маршрут, доповнивши його цікавими історичним локаціями. Все що тобі залишається – зібрати компанію та речі, та відправитися в мандрівку.

Козацька столиця Батурин

Перша зупинка на маршруті – Батурин, який добре відомий кожному ще зі школи, адже у 17-18 ст. тут була розташована гетьманська резиденція. Три століття тому це було розвинене козацьке місто з усіма ознаками столиці, що мала добре укріплену фортецю, кілька храмів, була торгівельним, ремісничим та культурним центром. Але 2 листопада 1708 року мирне життя в місті обірвалося: у відповідь на рішення гетьмана Івана Мазепи створити союз зі шведами, що тоді наступали на Москву, самодержець Петро І наказав захопити та знищити Батурин. Це була страшна трагедія, адже місто було зруйновано вщент, а місцеве населення знищене. Не вціліла жодна споруда міста, власне фортеця та внутрішні споруди, які можна зараз побачити в Батурині – реконструкція, що була зроблена до 300-річчя трагедії.

Історики схиляються до думки, що Батуринська трагедія та подальша поразка Мазепи в Полтавській битві 1709 р. стали поворотним моментом в історії україно-російських відносин. Після цих подій Російська імперія всіляко посилювала свій вплив на Україну: ширилася московська військова окупація, обмежувалась автономія Гетьманщини, все більше інтегрувалися московські державні структури, почалося гоніння щодо будь-яких рухів за автономію України. Створення історико-культурного центру в Батурині – це крок до повернення нам нашої історії.

Огляд міста варто почати саме з фортеці, там же на вході можна придбати єдиний квиток для відвідування комплексу. Фортецю оточує рів, викладений з частоколу, саме такий тут був за козацької доби – про це свідчать численні археологічні дослідження. Всередині розміщується садиба гетьмана, скарбниця, церква та кілька пам’ятних знаків. Музейний комплекс демонструє лише частину фортеці – цитадель, насправді оборонне укріплення було значно більшим та охоплювало усе центральне місто.

Поряд з фортецею знаходиться досить мила й охайна будівля з червоної цегли – музей археології Батурина. Це один з тих випадків, коли не варто боятися зайти всередину. Музей, як і увесь комплекс, відкрили у 2008 році, тому експозиція тут хоч і невелика, але представлена досить сучасно.

Наступний об’єкт, який входить у комплекс – будинок генерального судді Василя Кочубея. Це найстаріша споруда Батурина за межами фортеці, яка була збудована відразу після проголошення міста гетьманською столицею – в другій половині 17 ст. Кочубей був одним з лідерів антигетьманської опозиції, тож стосунки з гетьманом Мазепою були напружені. Вони ще більше загострилися після роману Мазепи з донькою Кочубея Мотрею. Все б нічого, навіть велика різниця у віці не так була на заваді стосункам, як церква – Мазепа приходився хрещеним батьком дівчині. За переказами, саме цей роман побудив Кочубея зробити донос на гетьмана московському цареві, в якому він сповістив Петра І про ймовірні плани гетьмана об’єднатися з ворожими поляками. Ймовірно, цей донос був тим самим доміно, яке запустило ще ряд доленосних подій того часу. Врешті Кочубея самого стратили як зрадника за наказом Петра І – ось така іронія.

Біля будинку дуже гарний сад, закладений ще при будівництві садиби. Звісно, за 300 років він дещо змінився, але основний ансамбль все ж простежується.

Навколо можна знайти вікові дуби, яким не менше років, ніж самій садибі, а можливо й більше на кілька сотень літ, і пам’ятник винахіднику рамкового бджільництва. Така звична річ, яку використовують мільйони пасічників по всьому світові, була вперше винайдена батуринським бджолярем Петром Прокоповичем у 1818 році. До цього для збирання меду бджіл обкурювали димом, внаслідок чого комахи гинули. Новий підхід допоміг не тільки збирати чистий мед, а й зберігати бджолині сім’ї.

Завершити огляд Батурина можна резиденцією Кирила Розумовського – останнього гетьмана Лівобережної України. Палац збудований в 1799-1803 рр. у класичному стилі одним з колишніх придворних архітекторів Катерини ІІ шотландцем Чарльзом Камероном. Доля Камерона в тодішній Російський імперії склалася майже трагічно: після смерті імператриці спадкоємець престолу Петро відсторонив архітектора, як і інших пов’язаних з матір’ю людей, від роботи, позбавив державних проєктів та земельних ділянок, і навіть заборонив йому повертатися додому в Англію. Дізнавшись про це, Кирило Розумовський вирішив підтримати Камерона і запропонував йому спроєктувати палац в Батурині.

До речі, своїм кар’єрним злетом від сина простого козака Розума до статусу гетьмана Лівобережної України, графа та фельдмаршала Російської імперії, Кирило Розумовский завдячував своєму братові Олексію. Той завдяки своєму таланту до співів та музики потрапив до імператорського палацу, а згодом став коханцем іврешті чоловіком.

Колись розкішний палац із однією з найбільших бібліотек Європи неодноразово руйнувався – спочатку внаслідок пожеж, потім внаслідок байдужості. До 300-річчя Батуринської трагедії палац реставрували, відтворивши деякі інтер’єри за малюнками Камерона. Всередині можна побачити оригінальні предмети, що належали членам родини Розумовських.

Новгород-Сіверський

Від Батурина до Новгорода-Сіверського їхати близько години, і вже дорогою траплятимуться заплавні луки, підтоплені Десною. Неможливо втриматися, щоб не зупинитися та не помилуватися розливом.

Одна з популярних оглядових точок Десни знаходиться на під’їзді до міста, на території колишнього Путивського крейдяного кар’єру. З гірського масиву відкривається широка панорама на Десну. Сам кар’єр не менш захоплюючий: його ущелини пронизані покладами крейди, наче білими зубами. Якщо дозволяє час, можна прогулятися кар’єром й роздивитися його як зверху, так і знизу, а ще спробувати пошукати в крейдяних покладах залишки давніх морських молюсків – белемнітів.

В центр міста можна в’їхати по-царськи, через Тріумфальну арку, що була збудована до приїзду Катерини ІІ в 1786 році. На споруді досі збереглися герби міст, що входили до складу тодішнього Новгород-Сіверського намісництва. Така зустріч вразила імператрицю, на знак подяки вона виділила кошти на реставрацію Преображенського монастиря. Зараз монастир – одна з головних атракцій Новгорода-Сіверського, адже з його оборонних веж відкривається чудовий краєвид на Десну.

Точних дат, коли було побудовано монастир, немає, але є свідчення, що першу дерев’яну споруду на цьому місці звели ще в 11 ст. А от кам’яні будівлі та захисний мур з’явилися тільки у 17-18 ст. Це чи не єдиний зразок фортифікаційних споруд тих часів на Лівобережній Україні, що зберігся до наших днів. Раніше по периметру був сухий рів, який з часом закопали. Частину рову можна побачити із зовнішньої сторони навколо надбрамної дзвіниці.

Щоб подивитися на заплавні луки Десни, потрібно піднятися на оглядову вежу, що знаходиться у куті оборонного муру (якщо заходити з надбрамної дзвіниці, потрібно триматися лівіше). Панорама звідси просто захоплює подих, особливо в період розливу Десни. Подивитися на річку під іншим кутом можна, спустившись вниз, за межі монастиря. Там до берега ведуть залізні сходи повз пам’ятник Ярославні.

За потреби зупинитися на ночівлю можна в Новгород-Сіверському, прямо біля монастиря є досить непоганий готель “Слов’янський”, подібних умов далі вже не буде. Також в місті є кілька приватних готелів та апартаментів.

Мезинський національний парк

Один із головних об’єктів цього маршруту – Мезинський нацпарк. На логотипі парку можна побачити мамонта, він тут не випадково. В первісні часи тут розміщувалася стоянка кроманьйонців, яку виявили та дослідили в 1907 році. Відкриття стоянку випадково: під час зсуву на ділянці одного з жителів села було знайдено величезні кістки. Знахідка відразу зацікавила археологів. Одне з п’яти викопаних житл можна побачити в науково-природничому музеї в Києві. В межах Мезинського національного парку є два музеї, де можна детальніше дізнатися про мізенську стоянку, археологічні дослідження та інші знахідки, як музичний інструмент у вигляді браслету. Особливо зворушливий археологічний музей, заснований та повністю облаштований одним з дослідників стоянки – Василієм Куриленком. Тут кожний стенд виготовлений та облаштований особисто археологом.

Поряд з музеєм є археологічний штурф, що демонструє глибину, на якій досліджували стоянку.

На оглядову прогулянку парком краще закладати цілий день: ключові локації знаходяться в різних його частинах, тож навіть за наявності автомобіля на неспішний огляд може піти 4-6 годин. У туристичному центрі, що знаходиться в селі Деснянське, можна замовити екскурсію парком у супроводі гіда, а можна дослідити самостійно – пішки, автомобілем, велосипедом чи навіть на каяках.

Весна та початок літа – найкращий час для відвідування Мезинського нацпарку, адже саме в цей період відбувається розлив Десни, однієї з небагатьох незарегульованих річок Європи. В деяких місцях вода піднімається на 4-6 метрів та затоплює на кілька кілометрів заплавні луки. Це не тільки неймовірно красиве явище, а й важливий природний процес, адже під час розливу створюються численні мілководні озерця, що стають домом для мальків риб. Часто на заплавних луках Десни можна помітити лелек (іноді навіть червонокнижного чорного лелеку), які рибалять. Рекомендуємо прихопити з собою бінокль або підзорну трубу – заплави Десни ідеальне місце для бьордвочінгу.

Один із найкращих оглядових майданчиків, звідки відкривається краєвид на Десну – Пузирева гора. Одне з тих місць, де захочеться побути якнайдовше та насолодитися тутешніми видами. Для цього на вершині є обладнані столики та лави, тож все тут запрошує затриматися. Боятися назви не варто, це лише топонім. Насправді висота пагорба трохи більше ніж 30 м, тож підйом на оглядовий майданчик буде легким.

Свою назву пагорб отримав від місцевого майстра Пузиря, що в ХІХ ст. мав цих місцях гончарню. Майстер був відомий своєю унікальною технологією багатокольорової поливи, яку запозичив у німців-колоністів, що проживали на Придесенні у XVIII ст. Деякі цілі горщики та кухлі гончарні Пузиря можна побачити в місцевих музеях. До речі, прогулюючись навколо, дивись уважно під ноги – тут досі можна знайти прямо на дорозі уламки керамічних виробів тих часів.

В сусідньому селі Рихли знаходиться місцевих заказник Рихлівська дача. Ми звикли асоціювати слово “дача” з заміським будинком для літнього відпочинку, хоча воно має й інше значення – лісова ділянка. На території заказника знаходиться кілька цікавих природних об’єктів, серед яких є й вікові дуби. Один з дубів, віком приблизно 500-600 років, має величезне дупло, де може поміститися до 10 дорослих людей. Спершу здається, що це звичайне дерево, але масштаб можна оцінити лише залізши всередину – воно дійсно велетенське. Інший велетенський дуб, якому близько 800 років, знаходиться всередині лісу. Жодна фотографія не передасть масштаб дерева – таке треба побачити вживу, адже таких дерев в Україні одиниці.

Звичайний прогулянковий маршрут Рихлівської дачі приведе тебе до лісового ставка. Тут можна трохи перепочити перед подальшим дослідженням місцевості, адже попереду найцікавіше – старовинні печери, в яких жили монахи Рихлівського монастиря.

Вхід в печери зовсім непримітний. Всередині майже цілий рік стабільна температура 14-15 градусів, тож влітку краще з собою взяти додатковий одяг. Печери досить безпечні і мають кілька ходів, що завершуються невеличкою кімнатою з іконами. За словами місцевих гідів, заблукати тут неможливо навіть при самостійному огляді. Головне – не панікувати.

Сам Рихлівський монастир знищений радянською владою: на вході в заказних можна бачити руїни колишніх приміщень. Останні декілька років відбувається відновлення монастиря та реставрація вцілілих споруд.

Остання зупинка на маршруті навколо Мезинського парку – палац у Вишеньках. Побудований у 1782–1787 рр. графом Рум’янцевим-Задунайським до приїзду імператриці Катерини ІІ під час її подорожі до Криму. Садиба нагадує замок, де поєдналися архітектурні риси класицизму та готики. Власник начебто був палким фанатом архітектури та власних військових здобутків, тож навколо садиби було чимало інших споруд, де розважалися граф та гості. Зовнішня архітектура споруд мала нагадувати про переможні походи проти Туреччини. Цікаво, що це лише половина садиби. Граф вирішив продати маєток місцевому поміщику, але потім передумав і не знайшов кращої ідеї розірвати договір, як розібрати половину палацу. Ще донедавна тут розташовувався дитячий табір, але зараз палац стоїть пусткою.

Зупинитися ближче до Мезинського парку можна в селах Деснянське або Радичів: тут є кілька садиб сільського туризму, пансіонат “Десна” та гостьовий будинок Мезинського нацпарку. Бронювати житло краще заздалегідь, адже в сезон в парку багато відвідувачів. Щоб краще відчути місцевість, неспішний ритм життя поряд з Десною, варто обрати сільську садибу: після усіх готелів, вишуканих ресторанів і звички до певного формату відпочинку, ночівля у звичайній сільській хаті видається окремою пригодою та додає колориту подорожі.

Наша рекомендація – залишся тут на один день довше. Навкруги настільки красиво, що неможливо не дозволити собі помилуватися краєвидами, зустріти світанок на березі Десни, або провести захід сонця.. А під час розливу й поготів.

Козелець

На зворотному шляху до Києва можна додати до мандрівки ще кілька цікавих місць, що органічно доповнять тематичну подорож гетьманськими місцями. Отже, приблизно в кілометрі від траси Київ-Чернігів, розташоване містечко Козелець. Зовні містечко нічим не відрізняється від звичайного райцентру, але варто проїхати вглиб Козельця, щоб побачити красивенний собор Різдва Богородиці в стилі козацького бароко. Часто можна зустріти інформацію, що собор був побудований за проєктом російського архітектора італійського походження, автора Андріївської церкви в Києві, Фраческо Растреллі. Але документально це не підтверджено.

Споруда дійсно велична й вражаюча. Собор можна годинами розглядати ззовні, помічаючи ще більше цікавих деталей, що поєднують стилі класицизму, бароко та рококо. Не менш вражаючий іконостас всередині храму, що має сім ярусів. За легендою іконостас створювався для храму в Петербурзі, але не підійшов за розмірами. Дізнавшись про це, Олексій Розумовський, запропонував передати його в Козелець.

Будівництво собору у 1756 р. ініціювала звичайна неписемна козачка Наталія Розумиха в подяку богові за вдачу її дітей, особливо Олексія та Кирила Розумовських, стараннями яких вона стала графинею, поміщицею та статс-дамою при імператорському дворі.

Тут же в Козельці розміщується ще один цікавий об’єкт, пов’язаний з родиною Розумовських – садиба Дараганів, що є найстарішою дерев’яною садибою на Лівобережній Україні. В 1744 р. садибу придбала Наталія Розумиха, тоді ще звичайна шинкарка, для зустрічі своєї майбутньої невістки – російської імператриці Єлизавети. За легендою, приїзд імператриці й дав назву місцевості – Покорщина, начебто Єлизавета вклонилася та “покорилася” Розумисі, щоб узяти шлюб з її сином Олексієм. Згодом садиба була передана доньці Вірі, як весільний посаг, там вона оселилася зі своїм чоловіком, козелецьким полковником Юрієм Дараганом.

Головний будинок, що чудом зберігся до наших днів, було збудовано в середині 18 ст., тобто йому вже понад 250 років! Будівля неодноразово перебудовувалася, але все ж зберігала основні архітектурні риси, що незважаючи на вельми плачевний стан, досі вражають красою.

Більша частина інших садибних споруд давно втрачені. Поряд із садибою збереглася кам’яниця, що була збудована одночасно з основним будинком, та використовувалася у якості комори для зберігання продуктів. На виїзді з умовної межі садиби можна помітити інші дерев’яні руїни – колишні конюшні.

Юр’єва Божниця в Острі

У 20 км від Козельця знаходиться найдавніша пам’ятка Лівобережної України часів Київської Русі – Юр’єва Божниця. Це фрагмент храму, побудованого за наказом Володимира Мономаха в 11 ст. А в 12 ст. Юрій Довгорукий, якому в ті часи належав Остер, став ініціатором розпису церкви, власне звідси й назва – Юр’єва Божниця.

Храм неодноразово руйнувався й перебудовувався ще за часів Київської Русі. Остання велика реставрація та реконструкція храму після довгого занепаду відбулася у 17 ст.ле десь через 100 років по тому храм майже повністю було зруйновано: спочатку в нього влучила блискавка, що зруйнувала покрівлю, а потім вирішили розібрати основну частину будівлі у зв’язку з аварійним станом. Залишилася лише вівтарна частина, на якій частково збереглися фрески 12 ст.

Маршрут вийшов великим та насиченим, але не забувай про головну подію – розлив Десни. Заклади достатньо часу, щоб мати можливість медитативно позалипати на берегах річки та помилуватися в компанії друзів нереальною красою цього природнього явища. Найкращий акомпанемент до вечірніх посиденьок біля води – Becherovka original. Ось простий рецепт коктейлю Becher Tonik: Becherovka Original 50 мл, тонік 100 мл, змішати та додати скибку лимона.

Що іще можна додати до маршруту:

• Яблуневу колонію в Кролевці (найкращий період – травень, коли цвітуть дерева)
• Миколаївський Крупицький жіночий монастир – пам’ятку 17 ст.
• Сосницький літературно-меморіальний музей О. П. Довженка
• Іллінську церкву (руїни) в Коропі
• Борзнянський художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника України О. Саєнка»

Особливості дороги: якщо ти подорожуєш із Києва, рекомендуємо в будь-якому разі обирати дорогу через Батурин (траса М02) – ця дорога набагато краща, до того ж активно ремонтується. Загалом, до Новгород-Сіверського дорога гарна, а от від Новгорода до Мезинського НПП ями траплятимуться частіше. В самому нацпарку дорога між селами асфальтована, в межах парку – ґрунтовка, яка за умови сухої погоди цілком прохідна для більшості авто.

Для зручності ми нанесли усі локації на Google Maps. Збережіть собі карту перед поїздкою.

Цей матеріал створено за підтримки бренду Becherovka

Що це означає?