Чернівецька область не така популярна серед хайкерів, тобто туристів, які полюбляють автономні походи з наметами і рюкзаками. Воно і не дивно, адже головні гірські хребти України знаходяться в Івано-Франківській та Закарпатській області. У всіх “на слуху” Чорногора, Свидовець, Мармароси, Горгани. Єдина відома локація Буковини – РЛС “Памір”, що на горі Томнатик, але її рідко згадують в контексті Чернівецької області.
Мандрівники обмежуються відвідинами самих куполів, і не сильно “вникають” в географію регіону, а дарма, бо в околицях Паміру є багато цікавого: гірське озеро, скелі, печери, руїни інженерних споруд австрійського періоду, закинуті села тощо. В цьому регіоні проходить межа між двома геологічними масивами Карпат – Мармароси і Яловичорські гори.
Головна родзинка і, разом з тим проблемність, регіону залишається його важкодоступність і віддаленість від цивілізації. Якщо похід на Чорногору, чи Свидовець можна починати буквально з асфальту, то до підніжжя Яловичорських гір потрібно їхати мінімум 4 години, більше половини – бездоріжжям.
Маловідомими місцями Буковини з нами поділився Мирослав Мельничук, організатор походів, інструктор з пішого туризму, автор телеграм каналу про походи “Карпатський волоцюга“, сумарно провів в горах понад 600 днів.
В статті зібрано 5 цікавих локацій в районі РЛС “Памір”, які варті уваги бувалого мандрівника, що шукає чогось нетривіального.
РЛС “Памір”
Хоч це і відома локація, але безглуздо обходити її, якщо ви вже вирішили мандрувати буковинськими Карпатами. В народі її Памір називають “куполи”, і знаходиться ця локація на вершині гори Томнатик (1565 м). Це руїни військової частини, збудованого в 60-ті роки минулого століття. Свого часу тут концентрувалися передові технології протиповітряної оборони СРСР. Куполи, що так притягують туристів своїм незвичайним виглядом, слугували захистом для антен-локаторів, що знаходились всередині, й безперервно моніторили небо на кордоні Радянського Союзу.
За однією з версій, назва “Памір” – це позивний псевдонім станції. В українських Карпатах була ще одна подібна станція, з позивним “Стій”, на Боржаві. “Памір” і “Стій” мали працювати як єдина система протиповітряної оборони, однак боржавські “куполи” до нашого часу не дожили, залишились тільки старі фото і фундамент. Всього на станції “Памір” було п’ять антен, дві з них сантиметрового діапазону, дві – дециметрового, а в найбільшому куполі несла свою військову службу антена метрового діапазону – “П-14 Лєна”. Каркас найбільшої антени досі знаходиться на місці, всі інші куполи порожні.
У радіусі кількох сотень метрів від куполів знаходяться руїни військової частини: казарми, будинок офіцерів, лазня, їдальня, трансформаторна підстанція, бочки для палива і два підземних бокси для техніки. В одному з таких боксів знімали кліп для співачки Джамали, але зараз його вже немає, порізали на металолом і вивезли.
Здалеку РЛС “Памір” виглядає дуже незвично, білі кульки сильно контрастують на фоні Карпат, складається враження, що це якась неземна архітектура. Зблизька руїни військової частини створюють постапокаліптичну атмосферу, то тут, то там, зустрічаються різні артефакти, що свідчать про насичене життя в минулому. В сусідньому лісі можна знайти іржаві кришки від ящиків з патронами, залишки аналогової електроніки, обрізки кабелів і ще купу всякого мотлоху, що колись був частиною РЛС “Памір”. Офіційно, військова частина припинила своє існування в середині 90-тих років, і з того часу природа потихеньку поглинає сліди колишньої військової величі. Більшість будівель вже не підлягає ремонту чи реставрації, та й в самих куполах теж з’явилися дірки і тріщини. До слова, вони виготовлені не металічні, як дехто думає, вони виготовлені з композитного матеріалу – склопластику, з такого досі роблять дуги для туристичних наметів.
В самих куполах ночувати неможливо, там регулярно тусується худоба, і всередині стоїть неприємний запах. Поблизу є багато місць для табору, але через популярність локації там часто буває шумно. Улюблена розвага місцевих, слухати музику з портативної колонки всередині куполу. Звук справді класно резонує і складається враження, що ти на концерті, але заснути під таке буває важко.
Дивись також: Як організувати свій перший похід Карпатами
Село Сарата
Село знаходиться за 4 кілометри на північний захід від РЛС “Памір”. Найнижча точка села знаходиться на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря. Це дуже віддалена і важкодоступна місцина, до якої не веде жодна нормальна дорога. Влітку туди можна доїхати позашляховиком, або кіньми, а взимку тільки на лижах, або в снігоступах.
Реальне населення Сарати всього 10-15 людей, більшість з яких взимку тут не живе, а перебирається до більших населених пунктів. Попри те, навесні та влітку тут дуже красиво, бо село знаходиться в розлогій долині, з усіх сторін оточене альпійськими луками. В минулому село було процвітаючим центром лісозаготівлі, веде свою історію ще з австрійського періоду і було засноване у 18 столітті. В радянський період тут з’явився будинок культури та магазин, зараз від них залишились тільки руїни.
На річці Сарата, що протікає центром села, колись було споруджено кляузу (дерев’яну греблю), що використовувалась для сплаву лісу. Зараз на її місці споруджено міні-ГЕС, внаслідок чого утворилось водосховище, що схоже на гірське озеро. І хоч подібні дамби й шкодять екосистемі, конкретно це водосховище створило доволі нетиповий ландшафт для наших Карпат, і в сумі з розлогими альпійськими луками села Сарата, нагадує Швейцарію.
В Сараті можна ставити табір прямо в центрі села, біля магазину, трафік тут відсутній, поблизу немає людей, і тут можна відчути справжню карпатську глухомань. Єдині, хто вас може потурбувати – прикордонники, попросять показати паспорт. Кордон з Румунією тут проходить буквально по краю села, і нечисленні жителі Сарати косять траву і випасають худобу в буквальному сенсі на краю України, бо межа їх присадибної ділянки – це межа держави.
Дивись також: Готовий автомобільний маршрут Карпатами
Скеля Чорний Діл
Якщо спускатися з Паміру до Сарати в хорошу погоду, то десь на висоті 1100 метрів, з поля відкривається краєвид на скелю Чорний Діл. Її вершина знаходиться на висоті майже 1500 метрів над рівнем моря, і це ще одне цікаве місце Буковини, яке варто відвідати туристу з рюкзаком.
Маршрут на скелю Чорний Діл починається одразу від водосховища в селі Сарата, і пролягає лісовою дорогою по хребту. Тут варто зауважити, що сам хребет знаходиться в заповідній зоні, і офіційно туризм тут заборонений, але допускаються нечисельні піші екскурсії. Тобто якщо вас небагато, і ви не збираєтесь ночувати на хребті, то прогулятися до скелі можна.
Якщо бути відвертим, то ходити на Чорний Діл доволі небезпечно, і без супроводу, або достатнього досвіду туди ходити не варто. Там зустрічаються дикі тварини: кабани, вовки, ведмеді. Вони себе там добре почувають, бо хребет дуже добре захищений від браконьєрів. Але жертвою цього захисту може стати звичайний турист. Так хребтова дорога “укріплена” від транспорту гострими металічними стержнями, що стирчать прямо з землі. Якщо наступити на такий, можна серйозно поранити ногу, тому будьте дуже уважні!
На хребті зустрічаються рідкісні види рослин, більше десятка з них зустрічаються тільки в цьому регіоні Карпат. На скелях росте едельвейс. Сама скеля ніяк не обладнана і небезпечна, це просто кам’яний виступ над лісом, навіть стежка до скелі читається погано. Зі скелі добре проглядаються схили хребта Яровиця, а під ногами росте дрімучий смерековий ліс. Мандрівнику може здаватися, що він летить високо над лісом.
Кляуза Перкалаб (Кронпринца Рудольфа)
Ця інженерна споруда знаходиться на кордоні Чернівецької та Івано-Франківської області, але оскільки вона досить близько від Чорного Долу, то мандруючи Буковиною, її теж варто відвідати.
Кляуза – це гребля, яку зводили для того, щоб потім, з її допомогою, створити штучну повінь, і сплавляти ліс. В той час навіть була спеціальна професія – бокораш. Людям платили за те, що вони керували величезними плотами зі стовбурів дерев. Дуже небезпечна справа, смертність серед бокорашів, або плотогонів була дуже високою, але у віддалених регіонах Карпат це був єдиний спосіб транспортувати ліс.
Кляуза Кронпринца Рудольфа збудована в 1879 році, й названа на честь єдиного сина імператора Австро-Угорщини, Франца Йосифа. Назва не випадкова, Рудольф був лібералом, що наперекір своїй майбутній долі імператора, виступав за свободу народів, за що в українських районах його любили. Бідолашний прожив усього 30 років і наклав на себе руки через 10 років після того, як кляузу було збудовано, і вона пережила його на 130 років.
Цей район цікавий ще й тим, що в околицях є кілька мінеральних джерел, а за кілька кілометрів нижче по течії річки, на якій знаходиться кляуза, розташоване ще одне віддалене, і богом забуте, село Івано-Франківської області – Перкалаба. Як в часи Австро-Угорщини чи в період Радянської влади, так і в нинішній, період цей регіон є своєрідним цивілізаційним хутором. Технічний прогрес доходить сюди з запізненням, і спосіб життя місцевого населення за останні 100 років мало змінився. Так, тут з’явилося телебачення, подекуди навіть є мобільний зв’язок, і замість сплаву дерева вже давно возять на лісовозах, але дороги тут досі тільки грунтові, і лісозаготівля, тваринництво, збір ягід та грибів залишаються основними заняттями місцевих.
Кляуза Кронпринца Рудольфа дуже символічне місце. Дерев’яна конструкція, що вистояла понад 140 років в річищі бурхливої гірської річки, ніби синхронізується з сусідніми селами, що пережили кілька історичних епох і не спішать змінювати свої звичні життєві принципи та устої.
Дивись також: Куди поїхати недалеко від Чернівців
Озеро Гірське (Буковинське) око
На відміну від більшості гірських озер, Гірське око не таке популярне, бо знаходиться в тому ж віддаленому і важкодоступному регіоні. Висота над рівнем моря близько 1000 метрів.
Більшість озер в Карпатах мають льодовикове походження, й існують вже дуже давно. Буковинське око доволі “молоде” озеро і утворилося менше 500 років тому внаслідок зсуву породи, яка перегородила гірський потік, утворивши природну дамбу. Існує припущення, що причиною зсуву став землетрус, після якого ділянка лісу, площею 2,5 га була затоплена водою. На дні Буковинського ока досі лежать величезні колоди старого пралісу, через них неможливо виміряти точну глибину озера.
В озері водиться риба, а на березі є кілька альтанок для відпочинку, де часто люблять сидіти місцеві, особливо у вихідні.
Місцева легенда розповідає, що озеро утворилось на місці старої стаї (будинок вівчарів). За переказами горами ходив якийсь чи то мудрець, чи то чаклун, і попросив їсти у вівчарів. Вони йому відмовили, і він, наказуючи їх, змахнув своєю палицею і стая, разом з вівчарями, пішла під землю. На цьому місці згодом утворилося озеро.
Всі описані локації, можна об’єднати в багатоденний пішохідний похід, що за масштабами і враженнями не поступається популярним туристичним маршрутам.
За останні кілька років у цьому регіоні почала з’являтися інфраструктура, і якщо добре постаратись, то крім намету можна знайти альтернативні варіанти ночівлі, в гостьовому будинку чи готелі в селах Нижній і Верхній Ялівець.
🌱 Ми за відповідальний відпочинок й бережливе ставлення до природи! Друже, не забувай прибрати за собою сміття. Якщо є така можливість – прибери й винеси чуже сміття.
Telegram 
