Мандруй як Сковорода

3 грудня 2022 року виповнюється 300 років з дня народження відомого українця, поета, філософа, педагога, композитора, просвітника і невпинного мандрівника – Григорія Сковороди.

В цьому чудному освіченому чоловікові, який ніколи ніде не затримувався надовго, сучасники бачили справжню “мандровану академію”. Хоча в його оточенні визнавали, що “любили його серце, але цуралися його ума”, Сковорода легко притягував шанувальників – як серед шляхти, так і серед простих людей; вони всіляко сприяли його діяльності, пропонуючи прихисток і роботу, та це не позбавляло філософа жаги до самотніх мандрів. 


Де мандрував Сковорода?

Сковорода, син козака-винороба, уродженець Полтавщини прожив насичене і сповнене мандрами життя довжиною у 71 рік. 5 з них він мандрував Європою, чверть століття – українською Слобожанщиною. 

Мандри Сковороди почалися, коли він, здобувши освіту у дяківській школі, вирушив з Полтавщини до Києва – навчатися у Києво-Могилянській академії. Тут він провів довгі роки, вивчаючи (із перервами) українську, польську, латину та церковнослов’янську, грецьку та німецьку мови, поетику, риторику, філософію і насамкінець богослов’я. 

Під час перерв у навчанні Сковорода де тільки не опинявся – у Санкт-Петербурзі та Москви у складі придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни, в європейських містах – від Токаю, Відня, Братислави й до (як подейкують) міст Чехії, Німеччини та Італії. 

Далі були викладання в Переяславі на Київщині, шість років в Кавраях на Черкащині, де Сковорода мешкав у приятеля і навчав його сина, та зрештою – переїзд на Харківщину, аби викладати у Харківському колегіумі.

У сорокарічному віці Сковорода обрав шлях самотнього мандрівника, і почав  нескінченну подорож Слобожанщину. Спершу він оселився на пасіці у Гужвинському лісі, потім – навідувався до Харкова, до села Бабаї поблизу, бував у численних містечках Сумщини, Харківщини, сучасної Воронезької області РФ, у Києві. Жив де доведеться (здебільшого в маєтках слобідсько-української шляхти). Останньо його зупинкою стала Пан-Іванівка (нині – Сковородинівка) на Харківщині. 

Звідси ж він вирушив у останню свою подорож – у передмістя Орла. Цю мандрівку, як і інші, Сковорода здійснив пішки – попри поважний вік, негоду і “постійну відразу до цього краю”. Пішки ж зумів дістатися і назад, аби дожив свій останній місяць “в любій Україні, де дотепер жив і хотів би померти”.


Що ще: Мандрівний клубок Лесі Українки: як подорожувала письменниця


Як мандрувати, як Сковорода?

Упродовж усього свого життя Сковорода не йшов на поступки заради комфорту, відмовлявся від чисельних пропозицій високих звань і духовної служби, кажучи, що “пересвідчився, що на театрі світу не годен уміло зіграти нічого іншого, крім ролі звичайної, простої, безтурботної й самотньої людини”. 

Якби Сковорода був нашим сучасником, він був би для нас уособленням того, що зараз би назвали digital nomads (цифрові кочівники). Ці люди так само не залишаються на одному місці подовгу, без кінця мандрують разом з усіма своїми нечисленними речами, а, головне – не припиняють при цьому працювати. Вони – представники найрізноманітніших професій: програмісти, дизайнери, журналісти, письменники, маркетологи, підприємці, віддалені працівники компаній або ж фрилансери. Словом, усі хто може собі дозволити працювати з будь-якої точки на планеті, де були б світло та інтернет. 

Таких сьогодні тільки в США, за даними дослідників, близько 4,8 мільйона осіб. По всьому світу, за оцінками, до 12 мільйонів. Їхня кількість, за прогнозами, тільки зростатиме: очікують, що у наступні 15 році на “цифрового кочівника” зрештою перетворить кожна дев’ята людина у світі. 

У своєму часто самотньому, але насиченому мандрами житті, такі люди можуть послуговуватися тими ж принципами, що й наш відомий мандрівний філософ. Ось деякі з них. 


Умісти свої речі в одну торбу 

як мандрувати як григорій сковорода

Народницький міф про Сковороду неодмінно зображує філософа як екстремального мінімаліста. Як досвідчений мандрівник він напевно знав, наскільки серйозно треба обирати набір речей, із яким вирушаєш в дорогу, тож носив простий одяг і позбувався усього зайвого.

Розповідають, що Сковорода мандрував з однією лише торбою з мішковини або льону. Саме таким його зобразили автори пам’ятника, що розміщений на територію МАУП на вулиці Фрометівській в Києві: босоніж і з речами, які він вважав найнеобхіднішим – сопілкою, флейтою, Біблією та книжками. 

Сама торба не збереглася, а її зміст достеменно невідомий. Утім в національному літературно-меморіальному музеї Сковороди зберігають годинник, із яким він мандрував, та розповідають, що крім цього філософ, скоріш за все, носив чорнильницю, олівець і такі собі захалявні книжечки – учетверо згорнуті аркуші для швидких записів. Примітно, що жодного свого твору Сковорода за життя не надрукував (тодішня цензура вважала їх “противними Святому Писанію і образливими для чернецтва”) і писав нерідко для своїх друзів, у яких зрештою і залишалися примірники його рукописів.

Ймовірно, в тій самі торбі зберігалися музичні інструменти – крім сопілки і флейти сучасники бачили митця і зі скрипкою. Донедавна її можна було побачити у музей філософа у Сковородинівці на Харківщині, та в травні по ньому завдали удару російські окупанти. До перемоги скрипку митця, як і решту вцілілих артефактів з музею, не побачить ніхто, бо ж нині їхнє місце розташування – воєнна таємниця. 

Також до скромного набору речей мандрівника (а він, нагадаємо, не припиняв вирушати у далекі подорожі пішки аж до самої смерті) були дві палиці. 

“Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим”, – був переконаний Сковорода.


Вмій насолоджуватися простими речами

де мондрував григорій сковорода в україні

Коли ти постійно готовий змінити місце дислокації, тільки й залишається – зберігати тільки прості речі, які приноситимуть задоволення від користування і будуть максимально функціональними. І Сковорода був майстром у цьому.

Він був упевнений, що людина може отримувати насолоду передусім від власної праці – не лише матеріальних благ. “Багатством живиться тіло, а душу звеселяє споріднена праця”, – казав філософ. 

У мандри він відправлявся в простому типовому для тих часів селянському одязі – у свиті, сорочці з поясом і смушковій шапці. Був він байдужий і до вишуканої їжі – вживав тільки плоди чи молочні страви. 

Упевнений в тому, що “жадоба слави та насолод багатьох тягне в стан їх природі не властивій”, філософ не відмовляв собі у прагненні до простоти й тоді, коли на довгий час залишався у містах. Він продовжував мало спати, одягався зі смаком, але надто, на думку його сучасників, просто. “Уставав дуже рано, їв раз на день, без м’яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий”, –  писав згодом його перший біограф. 

Попри те, що Сковорода не назбирував майна і, бувало, бідував, він, як писав його біограф, був: “З усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав”.


Що ще: Як одесит став другом королів та відкрив світові Непал


Обирай прості розваги 

принципи подорожей григорія сковороди

Український філософ вмів фокусуватися на простих речах й радості від них, які однаково доступні незалежно від того, скільки грошей у твоїй кишені. Водночас дорогих світських розваг цурався.

Ковалинський розповідав, що вільний час Сковорода займав прогулянками (“ішов не раз у поля, гаї, сади для роздумів, вранішня зоря була йому супутницею в прогулянках, а діброви ставали співрозмовниками в забавах його”). Займався і музикою (яка була “улюбленим, хоч і не головним, заняттям” філософа, і якою він займався, щоб “розважитися і заповнити вільний час”).  

Сам же філософ в листах товаришу розповідав: “Люди питають, що його робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж бо радію в Бозі. Веселюся в Бозі, Спасі моєму… Забава… Це маківка і квіт, і зерня людського життя. Вона – його осереддя. Будь-яка справа будь-якого життя стремить якраз сюди, ніби та стеблина, що переміняється на зернятко”.

А його герой, на ім’я Григорій, у творі “Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в життя”, констатує: “Годі брехати, любі друзі, високі посади, веселе місто, всілякі гриська та розваги і всі ваші витівки безсилі потішити духа і тим вигнати нудьгу, що зволоділа вами”.



Стань нашим патроном – підтримай створення цікавого та корисного контенту