Особистість одесита Бориса Лісаневича багатогранна й цікава. Він – не просто відомий одеський мандрівник. Це людина, яка спробувала себе у царинах балету, ресторанній справі та навіть організації королівських івентів. Саме Борис Лісаневич є тією людиною, яка відкрила для світу туристичний потенціал Непалу та заснувала там перший готель. А яким, в цілому, було життя цієї незвичайної особистості та що підштовхувало Лісаневича до чергових мандрів та небачених на той час проєктів? Давайте разом погортаємо сторінки біографії цієї непересічної людини.
Аристократичне походження, буремна юність та статус біженця
Лісаневич народився в Одесі у 1905 році. Коли Україну захопили більшовики, він, будучи 13-річним генеральським сином, переховується вдома у своєї тітки – також в Одесі. Родичка, котра працювала хореографом в оперному театрі, змогла добути хлопцеві фальшиве посвідчення артиста, яке тривалий час його рятувало. Однак згодом юнак і справді вступив до балетного училища.
Перші «заробітки» давались важко, в силу скрутного часу. Балетна трупа подорожувала, виступаючи селами. А оплата за роботу артистів відбувалась їжею. У 1923 році Борис вирішив тікати, отримавши пропозицію виступати у Франції та підписавши відповідний контракт. В Парижі молодому чоловікові вдалося отримати паспорт Нансена. Це документ, котрий посвідчував особу та уперше почав видаватися Лігою націй для біженців. Відтоді починаються захоплюючі гастролі світом. До речі, Борис Лісаневич на той момент перебував у групі Сергія Дягілєва.
Молодий артист не зосереджується лише на кар’єрі, а відкриває власне серце коханню, яке зустрів у Монте-Карло. Його обраницею стає талановита молода жінка Кіра Щербачова, котра танцювала в складі колективу знаменитого артиста Федора Шаляпіна. Борис та Кіра невдовзі одружуються та разом вирушають до Азії. Їх шлях пролягає до Калькутти – столиці колоніальної Індії. Там Лісаневич намагається стати британським підданим.
Читайте також: 5 історій про жінок, які мандрували до того, як це стало мейнстрімом
Новатор, що відкрив потужний розважальний заклад в Індії
Знайомлячись с місцевою інфраструктурою, Лісаневич дивується, чому в Калькутті відсутнє місце, куди можна було би завітати після роботи й відпочити. Один з товаришів пропонує чоловікові самому подбати про відкриття такого закладу – і ця ідея припадає Борису до душі. Він налагоджує нові зв’язки, намагається вплинути на калькуттських можновладців. Будучи харизматичною та яскравою людиною, Лісаневич переконує своїх майбутніх ділових партнерів у тому, що ця ідея стане рентабельною. Так з’являється клуб «300», який починає працювати цілодобово.
Заклад почав збирати місцевих бізнесменів і представників дипломатичних кіл, а сам Борис зайняв посаду головного менеджера. Аби рівень сервісу був справді високим, для роботи у закладі запрошують шеф-кухаря з Ніцци. Керівництво дбає, аби на кухню потрапляли лише відмінні продукти, а музика й атмосфера були відповідними.
Перші етапи Другої Світової не зачепили Калькутту. Лише згодом, після того як сталася атака на Перл-Гарбор, місто перетворилося на військовий центр регіону. А до того Борис та Кіра спокійно будували своє сімейне життя, і в них навіть народилася донька. Заклад, відкритий з ідеї Лісаневича, почав виконувати функцію неофіційної штаб-квартири, де збиралися союзники. Однак періодично Борис відчуває на собі підозри у шпигунстві – причому, з різних сторін.
Згодом сімейне життя Лісаневича почне давали перші тріщини. Дружина не була такою любителькою Індії, як сам Борис. Тому родина відлетіла до Нью-Йорка у 1946 році. Там Борисові вдалося відкрити своє торгівельне підприємство. На виборі партнерів знову ж позначилося його захоплення Індією. Саме туди повернувся невтомний підприємець, коли отримав свої перші замовлення. Однак політичні події накладають свій відбиток на справу Бориса. Отримавши незалежність, Індія впроваджує зміни в торговій галузі – за імпорт забороняється сплачувати іноземною валютою. Ідея Лісаневича про вдалий міжнародний бізнес провалюється. Водночас – Кіра залишається у США. Там вона вирішує займатися самореалізацією та відкриває власну балетну школу.
Читайте також: Конкорд: захоплююча історія надзвукового пасажирського літака
Розлучення й нове кохання
Що стосується славнозвісного клубу «300», то він функціонуватиме ще довго – аж до 1961 року. Борис припинив співпрацювати з ним суттєво раніше. Однак це був не класичний відхід від справ, а цілий тур – експедиція до Голівуду. Перед мандрівкою у клубі організовують пишний бенкет, де Борис знайомиться зі своєю майбутньою другою дружиною – данською красунею Інгер Пфайфер, котра була молодшою за чоловіка на 23 роки. Батьки дівчини проти такого шлюбу, однак пара таки діє всупереч їх рішенню. Згодом після одруження у Бориса й Інгер народжується перший син.
Вміння будувати соціальні зв’язки завжди було однією з сильних сторін Лісаневича. Не підвело воно його і на наступному життєвому етапі. Ще в 1944 знайомий генерал Махабір, який любив відпочивати у клубі «300», посприяв знайомству Бориса із королем Непалу Трибхуваном. В подальшому ця дружба відіграє доленосне значення у житті Лісаневича. І, до речі, в житті Непалу теж.
У Непалі невтомний Борис пробує себе в різних справах. Був етап, коли він навіть лобіював будівництво заводу по виготовленню алкогольних напоїв та введення акцизу. Однак опір місцевого населення не дозволив Лісаневичу стати монополістом галузі, хоч він і плекав такі перспективи.
Згодом король Трибхуван помирає, а престол переходить до його старшого сина – Махендри. Як згадувала дружина Інгер, смерть Трибхувана стала тією єдиною подією, коли вона бачила сльози свого чоловіка.
Розвиток туризму в Непалі
Туристичний потенціал Непалу захоплював та приваблював Бориса Лісаневича. Здавалося, він вірив у розвиток цієї країни, навіть більше, аніж її корінні мешканці. Місцеві жителі і справді довго сумнівалися в тому, що їхня країна здатна бути привабливою для іноземців. Але, зацікавивши одного впливово аристократа, Лісаневичу вдається досягти того, аби чоловік віддав частину власного палацу на облаштування готелю.
Організаційно усе було не так просто, адже необхідні для якісного сервісу зручності доводилося облаштовувати з нуля. На початку навіть гарячої води для ванн не було. Усе необхідне для готелю (від ліжок і до кухонного начиння) Борис змушений купувати в Індії. А персонал майбутнього готелю доводиться навчати найелементарнішому – ходити у взутті та мити руки.
Готель, котрий отримав назву Royal, відкрили у 1954 році. Добратися до Непалу було дуже складно, однак навіть нерегулярність авіаційних рейсів та відсутність доріг не перешкоджали цьому. Борис Лісаневич подбав про забезпечення потоку туристів особисто – він налагодив контакти з однією із туристичних компаній, тож подорожуючі направили свої маршрути до гостинного Непалу. Перших з них особисто зустрічав спадкоємець престолу Махендра. Спочатку монарха навіть дивувало те, з яким захватом туристи купували у місцевих ремісників усе, що ті пропонували. Не обходили увагою і Лісаневича. Він швидко ставав центром уваги в нових компаніях, а один з журналістів якось навіть назвав Бориса «атракцією № 2» в країні після гори Еверест.
Читайте також: Історія таємного рейсу між Ізраїлем та Єгиптом
Карколомні авантюри з позитивним завершенням
Природи Бориса Лісаневича в Непалі не завжди були безхмарними. Більш того, він одного разу навіть потрапив за ґрати – далося взнаки минуле у сфері виробництва алкоголю та великий борг перед урядом країни. Однак вже через два місяці арешту Борис пише листа очільнику держави. Відбувається аудієнція – і Лісаневича просять організувати урочистості з нагоди коронації монарха Махендри. Усе проходить чудово. А вже через 5 років Борис Лісаневич готується зустрічати в Непалі Єлизавету ІІ, яку запрошено до полювання на тигрів.
За своє життя Борис Лісаневич зміг спробувати себе й найрізноманітніших галузях – від туризму до сільського господарства. Він умів заводити потрібні контакти та знайомити людей між собою. Любив життя й не боявся ризикувати. А довколишні згадували Лісаневича як пристрасного мисливця, колекціонера, людину небаченої щедрості. Чоловік любив добрі компанії, цікаві розмови, а з алкогольних напоїв віддавав перевагу коньяку та бренді. А головне – Лісаневич любив життя та вмів бачити нові можливості навіть там, де інші не могли їх уявити.
Коли готель Royal у 1970 році припинив своє існування, Лісаневич на кредитні кошти від Світового банку відкрив інший готельний заклад – Yak & Yeti. І хоча сам Борис згодом відійшов від справ, цей п’ятизірковий готель функціонує і нині.
Помер Борис Лісаневич у жовтні 1985 року. Похований він на кладовищі британського посольства, яке знаходиться у Катманду – столиці Непалу. Його дружина Інгер померла у 2013 році. Син Михайло проживає в Індії, а Микола – у Копенгагені.
Людина, про яку писали книги та знімали фільми
Непересічна доля відомого одесита Бориса Лісаневича стала об’єктом для цікавості кінематографістів та письменників. Французький мандрівник Мішель Пессель написав про нього книгу «Тигр на сніданок». Китайська письменниця висвітлила долю Лісаневича у книзі «Гори залишаються молодими», а британський художник Десмонд Дойч – «Мій Катманду». Бельмондо зняв про Бориса Лісаневича фільм, а британська королева Єлизавета ІІ дарувала йому власні світлини з автографами.
Про що ж свідчить життєвий шлях цього невтомного чоловіка сучасникам? Передусім – про відкриття туристичного потенціалу Непалу. Але якщо дивитися глибше – про те, як можна бачити й використовувати нові можливості, навіть якщо довколишні спершу в них не вірять.
Telegram 
