Маланка в Космачі

Цей матеріал мав вийти у 2022 році, після вже традиційної січневої поїздки на Маланку. Але сталося повномасштабне вторгнення, і я відклала цю ідею, як і багато інших, в довгий ящик. Проте ці два роки дали чітко зрозуміти, що ми боремося за наше існування як нації, за нашу культуру та ідентичність. Такі давні традиції як Маланка складають, наче мозаїку, цю саму ідентичність, формуючи наш зв’язок з предками та поколіннями. Впродовж багатьох десятиліть совєтська влада забороняла Маланку, Коляду та інші українські традиційні та обрядові свята, аби стерти українську ідентичність й нав’язати умовну рівність нового порядку. До приходу совєтів Козу чи Маланку, залежно від регіону, водили майже в кожному селі на Щедрий вечір, не винятком були і великі міста на кшталт Києва. Обряд був покликаний побажати господарям врожайного року в усіх сферах, від господарських до особистих.

Отже, перенесемося у 13 січня 2022 року. В повітрі вже нависла примара війни, настрій тривожний, але ми вирішуємо не переривати вже майже семирічну традицію відвідування різних Маланок і їдемо в Космач. Перший пункт – Коломия. Звідти на ледь не єдиному рейсовому автобусі  – на день до Космача. Цього разу з погодою пощастило: засніжило, прямо як у казці, і враження від мандрівки на старому ПАЗіку цілком виправдовують навколишні неймовірні пейзажі.

Хоч і відстань від Коломиї до Космача всього 45 км, але для старенького автобуса це майже півтори години дороги. По прибутті заселяємося в одну з гостинних садиб – готель тут лише один, і вже всі номери заброньовані. Розпитуємо у власниці садиби,де і коли шукати Маланку, вона одразу пропонує зателефонувати знайомому Василю, щоб нас підвіз до місця дійства. За годину за нами заїжджає і сам Василь на червоному джипі з правим кермом, неважко здогадатися з якої країни пригнали машину. Дорогою водій робить кілька дзвінків друзям, теж Василям, (як жартують місцеві “А у нашому селі, усі Василі!”), уточнює на якому куті зараз маланкують, і невдовзі ми наздоганяємо один з Маланчиних гуртів.

З перших хвилин захоплюють ритми гуцульського бубна – великого барабана з тарілкою. Тільки за ним починаємо звертати увагу на спів, а далі і самих персонажів Маланки. Тут є і дід з бабою, і молодий з молодою, піп в рясі з кадилом, ковалі, чорти, ведмеді та інші персонажі. Гурт дружньо співає традиційні пісні й раз по разу маланкарі затягують в танок когось з глядачів. Відмаланкувавши під однією хатою, ватага рушає до наступної, а ми за нею. За вечір треба встигнути обійти чимало дворів. Зазвичай заходять в усі хати на куті, і обов’язково   –  до учасників дійства. 

Дорогою починаємо знайомитися з учасниками  і розпитувати про космацьку Маланку. Маланкують тут переважно підлітки та старші чоловіки, які повернулися додому на свята з заробітків в Європі. Для більшості з них – це традиція. Один з ковалів, Василь, розповідає, що в Маланці змалечку має кілька десятків різних костюмів, масок та дзвоників. Раніше, щоб старші допустили малечу до Маланки, треба було знати назубок всі пісні. А зараз молодь вже не так відповідально ставиться до обряду, жаліється Василь, Маланка стає більше можливістю подуріти, показитися. Хоча в цьому нічого дивного немає, здавна цей обряд був формою вивільнення емоцій та енергії.

Якраз підходимо до наступного подвір’я, де чорти вже вилізли на один із сараїв. Чинити безлад та робити дрібні збитки – давня складова обряду Маланки. Зараз перебрані дозволяють собі невеличкі витівки, як от порозкидати дрова чи демонстративно покатати тачку по подвір’ю, а раніше могли і двері зняти, і в димар соломи напхати. Маланка може загравати чи шкодити й звичайним перехожим і глядачам: кинути в сніговий намет або обмазати помадою. Це рудименти давніх звичаїв обливати водою чи обмазувати попелом, що мало б принести щастя та врожай в наступному році тим, хто отримував такі “вітання” від Маланки.

Конкретного сценарію в Маланці немає – це цілковита імпровізація учасників, що робить це дійство самобутнім та цікавим.  В Космачі виконують власний варіант пісні про Маланку-Подністрянку, яку можна також почути в Бабині чи Белелуї. Опісля маланкарі можуть закликати в танок чи розіграти якусь сценку для господарів. Синхронізації між персонажами тут теж немає: поки ковалі під музичний супровід кують шматки заліза, ведмідь вже тягне поліно з господарського двору, а чорти схопили якось хлопчину за руки й ноги та кинули в сніг.

Гурт рушає далі – ми за ним. Серед натовпу зауважуємо чортика невеликого розміру, з досить спокійними, плавними рухами… дівчина! Посміхається нам й розповідає, що вже не перший рік перебирається. Попри те, що Маланка – традиційно виключно парубоцька справа, останні роки дедалі більше відходять від цього канону. Дівчата теж ходять в Маланці, тим паче хто за костюмом дізнається? 

Тим часом до гурту прибувають нові учасники, з кожним двором більшає глядачів. На вулиці вже темно, проте Маланка привертає увагу піснями й дзвонами, люди виходять подивитися на дійство. Загалом в селі ходить не один гурт, раніше Маланка збиралась з кожного кута, а їх тут аж 32. Зараз дійство скромніше, все ж заборони за совєтів не пройшли даремно, традиція дещо забулась, кількість охочих маланкувати зменшилась. Є і інші фактори, що впливають на розповсюдження Маланки: молодь їде з села, хто на навчання, хто на роботу у місто чи за кордон. Носіїв традиції стає все менше.

В останній хаті Маланка затримується надовше: тут вже накрито щедрий стіл на вулиці. Діти та глядачі вже давно розійшлися, залишилися лише юнаки і старші чоловіки, які тепер можуть зняти маски та просто відпочити і поспілкуватися.

Минулого, 2023, року в Космачі не водили Маланку через війну: чимало хлопців зараз служать, кілька вже полягли на цій війні, тож в громаді вирішили відмовитися від гучних гулянь та веселощів.