село Криворівня, Верховинський район, Івано-Франківська область
Різдво в Україні, як і по всій Європі, нині святкуємо 25 грудня. І для цього якнайкраще підійде місцина, що завжди славилась унікальними традиціями. Так, автентичні обряди українського Різдва незмінні впродовж кількох сторіч, і найцікавішими є на Гуцульщині. Отож, вирушаємо до села Криворівня, що у Карпатах, чиї традиції святкування Різдва занесені до спадщини ЮНЕСКО.
Спершу на Святвечір родина йде на цвинтар відвідати могили родичів. Діти теж мають знати, де поховані їхні предки і змалечку шанобливо ставитися до пам’яті Роду. У цей вечір головне — принести світло на могили близьких, тож люди запалюють численні лампадки на кладовищі. Після молитви сім’я повертається додому, бо це лише початок свята.
У Святвечір треба покутати худобу, тобто найкраще її нагодувати: дати теплої води, вдосталь сіна і запашних яблук із грисом. Гуцули вірять, що у Святвечір худоба розмовляє з Богом і може поскаржитись на господаря.
Вечерю накривають у світочній хаті (світлиці), тобто у найкращій кімнаті.
Під вишитий рушник на стіл кладеться жмут отавки (сіна), а на рушнику — чорний хліб та білий калач. Серед наїдків — дванадцять пісних страв: кутя, квашена капуста чи морква, голубці, пампушки, юшка з грибами, риба, пироги (вареники), квасоля, варена картопля, солодка квасоля з чорносливом, узвар та борщ. Сім’я вбирається у найкращі вишиванки, святкові безрукавки й хустки. Господар запалює свічку на столі й усі промовляють молитву. Та ніхто ще не сідає за стіл, бо є традиція: здмухувати зі спинок стільців душі покійних газдів, які колись тут жили, а на Святвечір завітали в гості. Здмухують, щоби ненароком не сісти на котрусь душу. Для покійних родичів в окрему тарілку накладають по ложці кожної страви, ставлять на підвіконня. Тоді сім’я сідає вечеряти. Саме у Святий вечір ходять по Криворівні та по присілках діти-колядники, колядують: «Христос рождається, славімо його!». А господарі запрошують їх до хати, пригощають солодощами й дають гроші.
У релігії язичництва Коляда — Богиня неба і мати Сонця. У найдовшу ніч року вона народжує нове Сонце, тому й день поступово збільшується. «На Коляду день довший на курячу ходу, а на Новий рік — на заячий скік» — стару приказку вживають і сьогодні. Традиції пращурів так вкорінилися, що з приходом християнства їх прив’язали до свята Різдва й досі величають.
Ранок 25 грудня починається з походу до церкви. Із навколишніх пагорбів-присілків люд спускається до центру Криворівні. Головна дорога в селі вже заставлена туристичними автобусами й автомобілями. У Криворівню на Різдво їдуть із усіх областей України. Святкування розпочинається зі служби у церкві Різдва Пресвятої Богородиці, якій налічується майже 400 років. Дерев’яний храм колись перенесли з берега річки на горбок, та кілька разів добудували. Тут знімали відомий усьому світові фільм «Тіні забутих предків».
На просторому подвір’ї церкви збираються сотні гостей і місцевих. Саме чоловіки, усі вбрані по-святковому: у рогатих шапках, вишитих сердаках (деяким жупанам 100 чи й більше років), з бартками (сокирками) й дзвіночком, прив’язаним до руки, створюватимуть святкове дійство. Звучать трембіти, роги, скрипки, а чоловічі голоси співають старовинні колядки. Цілу годину лунає біля церкви спів та звуки музичних інструментів, далі чоловіки розходяться по гуртах, йдуть колядувати по селу й присілках: кожен гурт у свій присілок. Протягом трьох днів Криворівня звучить колядками, бо ж обов’язково колядується біля кожної хати, навіть якщо вона пустує. Колядники мають в усі домівки принести звістку про народження маленького Ісуса, така традиція існує вже сотні років. Колядників запрошують за стіл й частують святковою їжею, як-от: банош, бринза, кулеша, грибні страви, ковбаси, буженина, узвар та інші.
Чому ж Криворівня, яку етнограф Володимир Гнатюк назвав Українськими Афінами, стала місцем туристичного паломництва у Різдвяні дні? Бо тут усе справжнє: віра, вікові традиції, колядки, одяг. Якби навіть не було жодного туриста, усі в Криворівні, від малого до великого, збиралася би біля церкви на Різдво. І це не театральна вистава з бутафорськими декораціями, це їхнє життя. Так співали й прославляли Бога сотні років тому їхні предки, так святкує Криворівня сьогодні, так гуцули бачать своє Різдво і в майбутньому.
Фото обкладинки: Дзеркало медіа
Telegram 
