Ініціатива Repair Together допомагає мешканцям деокупованих сіл Чернігівської області розбирати та відновлювати зруйновані будинки. Ідея їздити в села та волонтерити з’явилася в організаторів під час перших гуманітарних візитів на Чернігівщину після окупації, зараз Repair Together збирає понад 250 охочих допомогти на один виїзд й планує збільшувати кількість учасників. Останні толоки проводяться два дні з ночівлею в наметах в одному із сіл. До ініціативи приєднуються не тільки охочі фізично допомогти, а й музиканти та коміки, які після толок влаштовують імпровізовані концерти для волонтерів та місцевих мешканців.
“Поки що ми функціонуємо коштом донатів, ми збирали кошти на сторінці інстаграм. Як тільки ми опублікували нашу ідею і плани – дуже багато людей нас підтримали, і ми за місяць зібрали понад 300 тисяч гривень. Ми зараз на етапі оформлення громадської організації й в наших подальших планах співпрацювати з фондами, отримувати гранти та залучати міжнародних партнерів” – коментують організатори.
Ми також приєдналися до Repair Together на одній з толок й нижче розповідаємо як це відбувалося.
Суботнього ранку волонтери збираються й розсаджуються в чотири автобуси, ще кілька десятків людей їде до Чернігівської області на власних авто. Загалом на цю толоку зібралося понад 250 людей. Вже за містом раз за разом на узбіччі виринають свідчення війни: обстріляні, обгорілі будинки, спалена техніка, зруйновані мости та блок-пости, дуже багато блок-постів, загорож, протитанкових їжаків. Чим ближче до нашого місця призначення, тим більше таких свідчень війни за вікном автобуса. Перша зупинка – село Ягідне, де проходили перші толоки. Тут висаджуємо будівельників, які будуть допомогати відновлювати пошкоджені будинки. А основний склад волонтерів прямує далі – до сусіднього села Лукашівка. Ми висаджуємось біля напівзруйнованої церкви, оточеною спаленою технікою окупантів. Тут, на галявині перед храмом, поряд зі зруйнованим дитячим майданчиком відбувається знайомство з організаторами, інструктаж новоприбулих волонтерів, поділ на команди та роздача інструменту для роботи. Кожна команда отримує об’єкт – будинок чи ціле господарство, де треба допомогти розібрати завали.
Наша, червона, команда вирушає до будинку Ольги Іванівни. Дорогою відмічаємо, що майже кожен паркан має отвори від потрапляння осколків, деякі будинки зруйновано, майже кожен двір отримав пошкодження. На перехресті навпроти сільского магазину стоїть спалений цивільний автомобіль з надписом “Ніколи не пробачимо!”. За рогом бачимо руїни школи та сільського клубу.
Підходимо до будинку Ольги Іванівни: будинок був відносно новим, тільки минулого року закінчили ремонт, але він згорів практично вщент – залишилися лише обгорілі стіни й трохи плитки там, де була ванна кімната. Завдання волонтерів: розібрати вцілілі стіни по фундамент, відсортувати цілу цеглу та вивезти за двір сміття, яке згодом забере на тракторі інша група волонтерів. Межі будинку бажано розібрати до фундаменту – в сільскій раді пообіцяли встановити постраждали модульні будиночки до зими. Тож ми приступаємо до роботи. Дуже швидко наша група незнайомців налагоджує контакт для спільної роботи, люди самі знаходять собі зони відповідальності. Працюємо.
Ольга Іваніва періодично нагадує нам, щоб пригощалися полуницею з городу та узваром. Всі щиро дякують, адже розуміють, що такі гостинці – це дуже щедре частування від людини, яка втратила все.
Російські війська зайшли в Лукашівку 9 березня й простояли в селі три тижні. Обстріли майже не вщухали, тож селяни практично жили в погребах. Діти та внуки Ольги Іванівни встигли виїхати, а от вона, як і більша частина мешканців, не розуміючи загрози, залишилась в селі. Що село зайняли росіяни зрозуміла лише коли почула як солдати, що проходили повз будинку, розмовляли російською. Після окупації росіяни вже нікого не випускали з села й запровадили жорстку комендантку годину. Сусід Ольги Іванівни розповідає, що одного вечора він не встиг дійти з городу до будинку до закінчення комендантської години й окупанти відкрили по ньому вогонь з автомата. До будинку довелося повзти по-пластунськи під свист куль. До самої Ольги Іванівни окупанти теж навідувалися: питали чи сама вона в погребі, чи є хтось в будинку (на той час ще цілому), погрожували пустити автоматну чергу або кинути гранату в погреб, у разі, якщо вона щось приховує від них.
Одного разу під час чергового обстрілу, будинок загорівся. Коли Ольга Іванівна вибігла з погреба, полум’я вже охопило половину будівлі. Гасити пожежу було нікому. Таких погорільців в селі вже вистачало. Довкола точилася справжня війна.
Слухаючи розповіді хазяйки, ми встигаємо розібрати одну стіни й трохи прибрати не надто приємну скловату. Все це під пекучим сонцем, але холодний узвар та гарна компанія надають сил працювати далі. О 14 годині вирушаємо на обід до зруйнованої церкви. Волонтери розбирають їжу, приготовану іншими волонтерами з World Kitchen, та розбрідаються по галявині.
Є час оглянути зруйнований храм. На вході табличка – “Пам’ятка архітектури. Вознесенська церква, початок ХХ століття”, а навколо неї отвори від куль та уламків. Всередині купа цегли, вперемішку з гільзами від снарядів та залишками сухпайків окупантів. Над головою величезна діра, а довкола лиш голі, обгорілі стіни. Поміж охочих сфотографувати наслідки приходу руського міра розгублено ходить священник.
Після обіду вертаємось до роботи, її вистачає. Розбираючи завали, ближче знайомимося з нашими товаришами по волонтерській справі: дехто вже не перший раз долучається до Repair.Together, пару хлопців приїхали на толоку з інших міст – Кропивницького та Дніпра. Усіх об’єднує ідея провести вихідні з користю й допомогти людям.
На ночівлю вертаємось в Ягідне. Там перед зруйнованим будинком культури є безпечна галявина, де може розміститися така кількість людей. До вечері встигаємо зайти в місцевий магазин, який тримає пара селян на своєму подвір’ї. Асортимент пристойний, навіть є термінал. Подружжя власників діляться, що під час окупації магазин розграбували, не винесли тільки оцет та миючі засоби, а термінал окупанти взагалі для чогось розтрощили.
Стомлені, розставляємо намети й збираємось на вечерю біля великого багаття. Об 11 настає комендантська година та й відпочити треба, адже попереду ще один день роботи.
На другий день вже чітко видно результати толоки: кількох стін немає, на подвір’ї з’явилося кілька кладок більш-менш цілої цегли, сміття всередині поменшало. А ще за минулий день, коли ми вже поїхали, Ольга Іванівна з сусідом демонтували батареї та розібрали частину пічку, за що ми їх трошки жартівливо сваримо – а ми тут для чого?
Приступаємо до роботи, адже треба встигнути зробити максимум за сьогодні, щоб хазяйці було менше клопоту, а головне – розчистити місце під майбутній модульний будинок. Часу обмаль – о 17 годині під церквою відбудеться спонтанний концерт від солістки гурту “Юкка”, всі волонтери та селяни запрошені.
Після роботи встигаємо прийняти душ і біжимо до церкви. Там вже зібралося чимало мешканців Лукашівки – не кожен день тут влаштовують перформанси. Тим паче під час війни, коли людям особливо хочеться відчути єднання та те, що вони не забуті. Бабусі підспівують “Червону руту” й від зворушення витирають сльози на очах.
Після завершення концерту сідаємо в автобус – треба ще встигнути заїхати на озера покупатися та дістатися Києва до початку комендантської години. Стомлені, але задоволені своєю роботою вертаємось додому.
Дякуємо організаторам Repair Together за можливість долучитися до такої корисної та потрібної справи в хорошій компанії!
Дізнатися анонс майбутніх толок можна в чаті або на сторінці ініціативи в Instagram.
Також закликаємо підтримати ініціативу донатами:
Задонатити на monobank
PayPal repairukraine@gmail.com
Telegram 
