Три знакових історичних місця України, де має побувати кожен

Вже рік українці всупереч усьому невпинно “творять” історію в режимі 24/7”. Наша невтомність і незламність виховувалась сотнями поколінь десятками тисячоліть – від прадавніх племен до сьогодні. І ще настільки ж поколінь вистачить сторінок, які вартує відкрити. Часом добре знайома вулиця, якою ходиш щодня може розповісти про цікаві події що відбувались на ній чи познайомити з неймовірними сусідами, з минулого, яких ніколи не зустрічав, але мріяв би подружитись. Пропонуємо добірку місць, які варто відвідати, щоб дізнатись більше про нашу історію та надихнутись для продовження боротьби заради майбутньої перемоги. 

1. Аккерманська фортеця у Білгороді-Дністровському

Подорожувати Україною було круто навіть 2500 років назад, доведено Геродотом. У мандрах “Батько історії” збирав інформацію для своїх праць, у них вперше згадується і про античний поліс Тіра, заснований у V ст. до нашої ери переселенцями з Мілету. Зараз на місці Тіри розташовано Білгород-Дністровський, але залишки стародавнього акрополя збереглись за міцними мурами грандіозної Аккерманської фортеці.

У розпал Готських війн (230-270-х рр н.е.), у ході одного з численних варварських набігів на Римські колонії, різноплемінна армія здійснила невдалу атаку на Маркіанополь (Болгарія), але побічно захопила Тіру, скориставшись відсутністю в місті легіонів Олександра Македонського, які вирушили на підмогу сусідам. 

Тіра перетворилась на надпотужний суднобудівельний хаб, з порту якого регулярно здійснювались атаки на інші римські провінції. Ці інтервенції далеко не завжди були успішними, але виснажували та розхитували ситуацію всередині країни ворога. Римські історики ці події описують як Скіфські війни, узагальнено називаючи скіфами ледь не усі східноєвропейських народів. Така зверхність пояснюється тим, що знайомства відбувались переважно на полі бою, а варварські військові контингенти були дещо “інтернаціональними” – союз готів з гунами, скіфами і сарматами безжально тероризував  імперію своїм “піратським” флотом врешті прогнав римлян з Південної України та зруйнував найбільшу імперію стародавнього світу. На згадку про колишню велич лишилась римська цитадель, що займає третину площі фортеці.

З того часу місто побувало у складі Римської, Османської, Російської імперій, Київської Русі, Золотої Орди, Галицько-Волинського і Молдавського князівств, Угорського королівства, гітлерівської Румунії та Радянського союзу.

Будівництво укріплень що досі височіють над Дністровським лиманом, припало на часи, коли території були в складі Золотої Орди, але хитрі генуезці якимось чином змогли домовитись з монголами та правити татарським містом, перетворивши його на центр своєї торгівлі. Фортифікаційна система загальною площею 9 га обʼєднує 24 башти різних форм, а на заплутаних вуличках сучасної міської забудови зберігся кам’яний склеп «Скіфська могила». Майже ровесниками середньовічної фортеці вважаються й унікальні взірці культових споруд, що також збереглися – вірменська та грецька церкви ХІІІ-ХІV ст., а також непримітна ззовні Підземна церква Іоанна Сучавського ХІV-ХV ст., що не має аналогів в Україні. За легендою, її зведено над колодязем, на місці якого стратили молдавського купця, що відмовився прийняти мусульманство.

У XV ст. неодноразово намагалась захопити місто Османська імперія. Наймасштабніша атака здійснювалась 300-тисячним військом султана, 50-тисячними загонами кримського хана з суші та сотнею великих кораблів. Оточена фортеця впала на 9-й день облоги, з 20 тисяч населення вижило лише 200 родин, ще 4 тисячі продали в рабство.

Панування Османської імперії тривало 328 років, але стало обʼєктом нескінченних нападів тепер вже з боку запорозьких козаків. Северин Наливайко, Іван Сулима, Іван Сірко та інші козацькі отамани неодноразово намагалися пограбувати місто. У XVIII ст. запам’яталось трьома російсько-турецькими війнами, що врешті призвели до переходу півдня Бессарабії з Аккерманом до Російської імперії у 1812 році. Фортеця відтоді втратила своє головне призначення, однак імперці не нехтували використовувати її в інформаційній війні.

Наприклад, у 1821 р. Олександр Пушкін перебуваючи у “профілактичному” засланні відвідав фортецю та написав “Послання Овідію”, яке позиціонував як вшанування могили митця, тим самим ототожнюючи свій образ із ним. Задля більшої переконливості він активно розповсюджував фейк про ніби то похованого в Аккермані античного поета Овідія (який потрапив у немилість римського імператора і загинув у засланні), але правда в тому, що існує низка археологічних знахідок які достеменно доводять що смерть Овідій зустрів у Румунській Констанці.

Ідея для подорожі: Готовий маршрут вздовж Дніпра через Ржищів та Трахтемирів

2. Канів – не тільки Тарасова Гора

Про гору широку, на якій поховано Кобзаря відомо кожному українцю, але чи знали ви що колись дуже дуже давно на місці Канівських схилів було море, а в дохристиянські часи – столиця Київської Русі, звідси бере початок історія козацтва та музейна справа?

Звідси родом Дмитро Байда-Вишневецький і поховані Самійло Кішка, Іван Підкова та десятки інших славетних воїнів. З сотень козацьких і родин цивільних мешканців Канева   російська влада розпочала історію злочинних депортацій. На хвилі наростання революційних настроїв у 18-19 ст. попри імперську заборону вшанування памʼяті Шевченка, кількість відвідувачів Тара­сової гори шалено зросла.

На 100-й ювілей поета, жандарми з гвинтівками напоготові, буквально лежали на його могилі, але не відвернули тисячі бажаючих віддати шану. Про те, як візити чи не усіх головних письменників України відобразився в українській класиці розповідає музей “Літературна Канівщина”.

Голова Центральної Ради Михайло Грушевський вважав Канів настільки сакральним і знаковим місцем на нашій історичній мапі, що навіть збирався перенести сюди столицю УНР і мав рацію, адже наші пращури обживали пагорби Канівських дислокацій приблизно з 1500х років до нашої ери. 

Місцеві мешканці так часто знаходили скарби “на городах”, що в крамницях тутешніх лихварів аж до кінця 19 ст. продавались золоті вироби старослов’янської періодики. 

У будинку історика та засновника музейної справи в Україні Миколи Біляшівського зберігається унікальна колекція з двох тисяч рідкісних археологічних знахідок Скіфської, Зарубинецької, Трипільської культур – зразків кераміки, залізних і бронзових виробів з розкопок численних прадавніх поселень, серед яких віднайдене дослідником аж наприкінці 19 ст. загублене місто-легенда Родень.

У 60-х мешканець одного з прилеглих сіл, споруджував льох і натрапив на щелепу мамута, а з дніпровського дна у 2000-х підняли мушлю доісторичного молюска вагою в півтонни. Тому в Музеї Природи можна на власні очі побачити кістки й бивні мамонтів, рештки найрізноманітніших доісторичних морських і наземних тварин та інші дивовижні експонати, віднайдені у відкладах тутешньої яружно-балкової системи (однієї з найбільших в Європі) та на дні водосховища.

2027 га правого берега та заплавних островах Дніпра площа Канівського природного заповідника, окрім нього міська забудова знаходиться на території ще двох – Трахтемирова й Тарасової гори, а музеїв у Каневі працює аж пʼять.

3. Музей гетьманства в “будинку Мазепи” на Подолі

У серці київського Подолу знаходиться бароковий палац, відомий як «будинок Мазепи». Втім гетьман-ініціатор “великого будівництва” козацького бароко, попри назву ніколи в ньому не мешкав і ймовірно навіть не бував.

Будинок на Спаській став темою одного з найрозповсюдженіших дореволюційних пропагандистських фейків – нібито будинок Мазепа побудував готуючись до візиту Петра І. Назва “царський” насаджувалась киянам попри відсутність доказів, непритаманну царській родині скромність маєтку та традицію російських монархів спинятись у Києво-Печерській лаврі. Натомість достеменно відомо про візит до маєтку останнього кошового отаману Запорозької Січі Петра Калнишевського. 

Насправді ж садибу повʼязували з Мазепою через розташування поблизу Києво-Могилянського колегіуму, в становленні якого (включно зі здобуттям статусу академії) він відіграв значущу роль. Дослідники підрахували що за 20 років гетьманування Іван Мазепа витратив на меценатські ціли щонайменше 1 млн дукатів, 9 млн злотих та близько двох тисяч імперіалів. 

А, як відомо, жодна шляхетна справа зроблена українським патріотом, ніколи не лишалась без покарання російськими царями. Варварське знищення безцінної патрональної спадщини Мазепи, включно з Батурином, почав Петро І, а згодом продовжив Олександр Меньшиков наказавши спалити й десятки православних храмів зведених гетьманом. 

На долю старовинної камʼяниці випало чимало випробувань – одна з найбільших київських пожеж 1812 року, націоналізація совєтами, перетворення в радянську комуналку та принизливе занедбання у 1980-х. Нове життя маєтку почалося за Незалежності завдяки ініціативі небайдужих діаспорян – відтоді це Музей гетьманства, який першим заговорив про українське державництво у «забороненому» ракурсі. Колекція з понад 9000 експонатів відкриває постать Богдана Хмельницького – не виключно царським васалом, приватні архіви Павла Скоропадського та Пилипа Орлика демонструють над чим невтомно працювали “зрадники українського народу” попри репресії та вимушену еміграцію. 

Унікальна колекція особистих речей, гетьманських портретів, рідкісні історичні мапи українських земель, листи, поштівки, предмети козацького побуту, шаблі, гарматні ядра, порохівниці, хоругви та особисті речі зібрані командою музею допоможуть скласти власну думку про духовні цінності, сповідувані українськими державниками та оцінити чиї інтереси відстоювали.

Фото обкладинки: Олександр Мальон