Місцеві мешканці називали цю кам’яницю у далекому хуторі на Львівщині руїною. Тут ніхто не жив уже багато років, дах обвалився, крізь стіни проросло коріння. Та якось натхненним бізнесменам зі Львова спало на думку реконструювати приміщення під виробництво сидру. Так занедбана сільська хата перетворилася на сидроварню – як у Нормандії, а може, навіть і краще.
Друге життя старої кам’яниці
Ця історія почалася з любові. До рідного краю. До п’янкого сидру. До крафтових речей. Два роки тому подружжя львівських бізнесменів Марта Турецька та Роман Шупер подумали, що зі старої кам’яниці, яку придбав колись батько Романа як дачу для душі, могла б вийти непогана приватна сидроварня. Варто лише замінити дах та зробити невеличкий косметичний ремонт… Але коли зняли шар старої штукатурки, під ним з’явилася кремезна стіна з вапняку – така сама, як на фермах у Нормандії, де за рік до того Марта з Романом подорожували знаменитим Route du Cidre (Сидровий шлях). Після тієї подорожі й виникло бажання варити сидр для себе та друзів. Тож реновація старої будівлі під невеликий виробничий цех видалася цілком логічним рішенням.
Власне, кам’яницю на хуторі Сорочі Лози біля села Дев’ятир (Львівська обл.) батько Романа придбав невипадково, адже він сам родом з цих місць. А місця тут неабиякі! Село Дев’ятир відоме ще з 16 ст., а у 1785 р. тут було засновано німецьку колонію Айнзінґен (Einsingen). У радянські часи німців депортували, а через село проклали польсько-український кордон. Старожили пригадують, що доходило до абсурду: в деяких господарствах кордон йшов прямісінько через подвір’я, тож хата лишалася на території однієї держави, а стодола переходила до іншої! Сорочі Лози лишилися на українському боці.
Та попри свою багату історію Дев’ятир з хуторами лежить осторонь туристичних маршрутів. Тому час тут наче застиг, а мешканці живуть майже так само, як і їхні прадіди. Вирощують яблука та худобу. Збирають афини й орієнтуються у смерекових лісах так само легко, як містяни у вулицях рідного мегаполісу. Нікуди не поспішають і всюди встигають. Марта й Роман вірять: у Дев’ятира великий туристичний потенціал. Варто лише створити атракції для туристів. Як-от, наприклад, сидроварню, яка вже наступного року зможе приймати гостей.
Що ще: 7 локацій Галичини для тих, хто любить крафт
«Трохи шкода, що тут живе сидр, а не ми!»
Зараз, коли основний етап реконструкції вже завершено (в сидроварні є навіть невелика лазня для господарів!), можна оцінити усі виклики такого проєкту. «Не помилюся, якщо скажу, що знести стару кам’яницю й побудувати абсолютно новий цех під сидроварню було б разів у 5 дешевше. Але, розумієте, спочатку ми не усвідомлювали масштабу робіт, – сміється Роман. – Думали, перекладемо дах, підрихтуємо трохи стіни, та й потому. Але будинок почав сам диктувати, що нам робити у наступну чергу: наприклад, в процесі ремонту одна стіна просто рухнула. Тож, довелося її повністю замінити. Взагалі, коли ми зняли шар старої штукатурки, під ним виявилася міцна – 60-70 см завширшки – кладка з вапняку. З того ми зрозуміли, що хату побудували заможні люди. Адже більшість хат тут зведено з опоки (біло-сірувата глина), а за вапняком треба було їздити у кар’єр за 12 км – в часи, коли не було автівок, дозволити собі такі матеріали могли лише багатії. Ми поговорили з місцевими старожилами й з’ясували, що нашій кам’яниці точно понад 100 років, в усякому разі, в часи І Світової вона вже стояла. Ми зрозуміли, що володіємо справжнім скарбом і що рішення зберегти автентику, дух старої кам’яниці, було вірним».
Оскільки в Марти й Романа є основний бізнес у Львові (вони – власники вже відомого на всю країну стартапу Dodo Socks), то на будівництво подружжя могло приїздити лише у вихідні. Решту часу їм допомагали батьки Романа та сусід-будівельник. «Знайти хороших майстрів у далеких селах на Західній Україні – то справжня проблема, адже більшість професіоналів поїхали на заробітки за кордон, – продовжує Роман. – Тому для деяких робіт доводилося замовляти майстрів аж зі Львова, а багато чого ми з Мартою робили самі».
«Що більше праці ми вкладали в цю кам’яницю, то більше в неї закохувалися! – пригадує Марта. – Зараз можу абсолютно щиро сказати: ми побудували сидроварню на рівні Нормандії, а може, навіть, і кращу. Наприклад, у багатьох нормандських сидроварнях проста земляна підлога, а в нас – налита з бетону! Я часом навіть жартую, що сидроварня вийшла настільки крута, що краще б тут жили ми самі, а не сидр».
Нетворкінг замість контрабанди
Цієї осені у сидроварні вже були перші відвідувачі – друзі Марти й Романа. У найближчих планах подружжя – відкрити невеличку дегустаційну залу та крамничку. Показувати туристам весь процес виробництва від збору врожаю (яблуневий сад знаходиться навпроти) до розливу сидру у пляшки. А ще Марта й Роман мріють про те, що в селі Дев’ятир та околицях з’явиться більше атракцій для зеленого туризму, адже ресурси для цього у регіону є.
«Ні для кого не секрет, що більшість працездатного населення у прикордонних селищах або поїхали на заробітки, або займаються контрабандою, – каже Роман. – Але альтернативи є! Нам здається, потенціал нашого краю – у створенні туристичних маршрутів, коли протягом однієї поїздки турист може відвідати кілька абсолютно різних локацій, побачити місцевий побут і виробництво, придбати локальні продукти. Скажімо, біля нас у Дев’ятирі мешкає чудовий пасічник, є майстер з плетіння кошиків, селекціонер сортових троянд пан Володимир, також у нас є старовинна дерев’яна церква. Ми зараз хочемо зайнятися нетворкінгом, знайти небайдужих і талановитих людей, аби разом розбудувати туристичний маршрут до Дев’ятиру. Також хочемо влаштовувати благодійні ярмарки разом із місцевими фермерами, а кошти витрачати, скажімо, на побудову дитячого майданчика в селі. Добробут громад у руках її мешканців – мені здається, зараз українці усвідомлюють це як ніколи раніше. Вірю, що разом ми розбудуємо квітучу країну на рівні окремо взятих сіл та усієї держави».
Telegram 
