Канів — місто, про яке кожен чув ще зі школи. Адже саме тут, на Шевченковій горі, поховано українського пророка, кобзаря, письменника та художника Тараса Григоровича Шевченка. Це місце стало символом відродження України та боротьби за незалежність. Вже 165 років поспіль сюди приїздять вклонитися Кобзареві українці з усього світу.
Ми хочемо розповісти про цей останній прихисток великого поета. Місце, що об’єднало навколо себе друзів та меценатів, інтелігенцію та простих людей, чиїми зусиллями й було створено заповідник. Сюди в усі часи тягнулися люди з різних верств населення, аби схилити голову перед могилою батька Тараса.
Шевченківський національний заповідник
Саме заповідник — центральний об’єкт нашої мандрівки. Знаходиться він на Тарасовій горі, яка до поховання на ній поета носила назву Чорнечої. Від набережної нагору до могили та музею ведуть широкі облаштовані сходи. Хоча є варіант дістатися комфортно автівкою, рекомендуємо за можливості обрати саме пішу прогулянку мальовничими схилами. Підйом має продумані зони відпочинку та альтанки, тож шлях не буде надто обтяжливим.
На горі чекає запаморочливий краєвид: тут починаєш розуміти, що саме мав на увазі Тарас Григорович, коли писав: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути…». Саме ці слова з «Заповіту» стали орієнтиром для близьких поета при виборі місця поховання.
Влітку 1859 року, під час останньої подорожі в Україну, Шевченко шукав місце, де міг би нарешті оселитися “на Вкраїні милій”. Його увагу привернула місцевість поблизу Канева на горі Мотовиловщина, що межувала з Чернечою. Він уже мав план хати та вів переговори про купівлю землі, але через арешт та примусовий виїзд до Петербурга заповітній мрії не судилося здійснитися.
Після смерті 10 березня 1861 року Шевченка поховали на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. Проте друзі поета одразу почали підготовку до перепоховання в Україні. Родичі наполягали на Києві (Щекавиці), меценат Василь Тарновський пропонував Качанівку, але Григорій Честахівський відіграв вирішальну роль — він наполіг саме на Чернечій горі в Каневі, аргументуючи тим, що Кобзар сам обрав це місце за життя. 22 травня 1861 року, після панахиди в Успенському соборі в Каневі, труну на руках винесли на вершину гори.
Боротьба за пам’ять: від жандармів до «Тарасової світлиці»
Довгий час могила була занедбана через заборони царської влади встановлювати будь-які монументи. Боялися, що це місце стане центром «малоросійського сепаратизму» та політичних маніфестацій. На горі часто чергували жандарми та таємні агенти, які фіксували відвідувачів, їхні пісні та промови. Бували періоди, коли панахиди забороняли, а доступ до гори обмежували.
Проте народна любов була неосяжною: тисячі людей, наче прочани до святині, щорічно йшли до могили пророка. У народі поета називали Святим Тарасієм, а його портрет, наче ікону на чільному місці, і досі можна зустріти в українських хатах.
Знайшлася й людина, яка стала охороняти це без перебільшення святе для українців місце. Іван Ядловський майже 50 років доглядав за могилою та приймав відвідувачів. У 1883 році поруч збудували хату: в одній половині жив Ядловський із сім’єю, а в іншій Василь Гнилосиров організував народний музей «Тарасова світлиця». Хату прикрашав портрет Шевченка, який на замовлення громади намалював Ілля Рєпін.
У 1880-х роках громадськість зібрала кошти на чавунний бюст, проте імперська влада категорично заборонила його ставити. Замість нього дозволили лише замінити дерев’яний хрест на чавунний, який стояв на горі до 1923 року. Його, як і варіант пам’ятника 1923–1939 років, досі можна побачити на території заповідника.
З появою УНР 10 червня 1918 року Рада Міністрів визнала могилу Шевченка національною власністю. До 125-річчя поета збудували сучасний музей за проєктом Василя Кричевського та Петра Костирка. Будівля поєднує конструктивізм з елементами української народної архітектури. А у 1939 році на могилі встановили сучасний бронзовий пам’ятник роботи Матвія Манізера.
Випробування Другою світовою
Під час Другої світової війни німецькі військові облаштували в музеї казарму для СС, а експозицію розграбували. Найцінніші речі вивезли до Німеччини, частина експонатів була втрачена внаслідок бомбардуваннь. І тут знову проявилася народна відданість: працівники потайки виносили дрібні предмети та переховували їх у своїх хатах. У 1948 році частину експонатів повернули з Німеччини, проте більшість оригіналів осіла в Києві, а канівському музею лишились копії. Під час окупації постраждали й унікальні інтер’єри Кричевського: німці зафарбовували стіни та розписи, а меблями да дерв’яним декором топили печі. Те, що ми бачимо зараз — це спроба реконструкції, яка досі викликає дискусії.
Сьогодні, під час повномасштабної війни, музей працює в обмеженому режимі: експозицію перенесено в укриття, а на верхніх поверхах проводять виставки та зустрічі. Працює і відновлена у 1991 році «Тарасова світлиця». Тут можна побачити «Книгу вражень», започатковану ще у 1897 році. У ній залишали відгуки Микола Лисенко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, В’ячеслав Чорновіл та багато інших. Є там і записи простих селян, і навіть німецьких солдатів, що сусідять із гнівними коментарями радянських воїнів.
Що ще подивитися в Каневі
Відвідуючи Тарасову гору, неможливо не прогулятися вздовж Дніпра. Перша цікава локація — Козацька церква Покрови Пресвятої Богородиці. Це репліка дерев’яного храму XVI століття, відтворена за акварелями Жана-Анрі Мюнца та замальовками Честахівського. Колись вона була частиною монастиря, де поховані Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка.
Зовсім поруч — простір мистецького об’єднання «ЧервонеЧорне». Саме тут створили відому скульптуру «Впевнена». На березі Дніпра можна побачити 27 скульптур (мапа), створених майстрами з каменю та металу.
Трохи далі — Тарасова алея, прикрашена 19 скульптурами з пісковику та вапняку від майстрів з усієї України. В кожній із них можна вловити відсилки до сюжетів «Катерини» чи «Гайдамаків».
Вартий уваги й Успенський собор (1144 р.), зведений князем Всеволодом Ольговичем. Саме тут два дні стояла труна з тілом Шевченка перед перепохованням. Сьогодні це рідкісний взірець давньоруського зодчества.
Також завітай до Музею декоративного мистецтва, що розташований у стінах колишнього Базиліанського училища (XVIII ст.). У фондах — близько 5 тисяч артефактів: від автентичного одягу до художнього скла.
При в’їзді в місто твою увагу міг привернути макет бронепотяга № 56. Його створили на заводі «Магніт» для зйомок фільму «Фортеця на колесах». Зараз це частина Музею української військової техніки просто неба, яку можна оглянути поруч.
Цю мандрівку можна також поєднати з відвідуванням інших знакових місць, де бував Тарас Шевченко, зокрема на батьківщині поета в селі Моринці. Ми підготували окремий матеріал з добіркою Шевченківських локацій.
Де зупинитися
Наша рекомендація — «Бабусина Хатинка» за 17 кілометрів від Канева в селі Ліпляве. Це автентичний будинок середини ХХ століття, відновлений з великою любов’ю. Ідеальне місце для завершення мандрівки, де можна відпочити в тиші, поки поруч «хрущі над вишнями гудуть».
Фото: Архів dovkola.media, 2023 рік
Telegram 
